Пиши .про для писателей

не нарікайте на долю

Автор: Татьяна

Сьогодні небо дивилося на мене чистими блакитними очима і обіцяло гарний день. Сонечко посміхалося і казало:”Так і буде”. Господи, дякую, що іще один благословенний день Ти дарував мені. Милість Твоя продовжується. Все довкола живе, дихає, милує око, радіє, славить Тебе.
Умитий ранком день чудовий,
Пташинний, спів, краса небес,
Природа дихає любов*ю
І славить Господа за все.
Здається ніщо не може затьмарити чи порушити таку гармонію.Але, ось назустріч мені прямує молода жінка. Поруч такий же віком чоловік… в інвалідному візку. Попереду щось щебече йому в обличчя весела дівчинка років п*яти. Мабуть то їхня донечка. Чоловік посміхається, говорить з нею, але його очі… Там, ніби відбиток якогось жаху, відчаю, болю. Все докупи переплелося і застигло в погляді. То боєць, в якого війна забрала можливість рухатися. Вкрала радість і закопала десь глибоко- глибоко. В душу поселила жахіття побаченого та пережитого. Серце розбило на зранені уламки. Забрала головний сенс життя – надію. Ні любов дружини, ні веселе щебетання донечки, ні світ навколо не зможуть дати її. Надію…
Слава, Тобі, Господи, за можливість рухатися, ходити своїми ногами правильними стежками і жити надією. А надія лише в Тобі, Боже.
Твої ноги сьогодні шовкова трава лоскотала,
Ти ходив, щоб дивитись, як сонце за гору сідало.
А подумай- є той, хто ніколи на ноги не стане.
То ж подякуй Творця і ціни усе те, що ти маєш.
Я ніколи не забуду очі однієї дівчинки в дитячому будинку. Очі, в яких потонули біль, самотність, печаль, безнадія. Очі, в яких написано великими буквами — *сирота*. Очі, які не по-дитячому дивляться на цей світ. Очі, з яких кожного вечора по дитячих щічках стікають пекучі сльозинки а маленькі пальчики несміливо та невміло виводять слово *мама*. Очі дівчинки, яка так і не почує колискової від неньки.
Тебе в дитинстві мама колисала,
В любистку з м*ятою із ніжністю купала.
До Бога на руках молитви несла
Й розповідала, що Христос воскреслий.
…Але ж є той, хто так і не пізнає,
Як мама колискової співає…
Я ніколи до кінця не зможу зрозуміти тих, хто приходить в цей світ незрячими. Я можу тільки на якийсь час заплющити очі і уявити себе в повній темряві. Таке відчуття, ніби ти зараз кудись провалишся або на тебе щось впаде. Страшно. Невже такі люди живуть у постійній тривозі, що з ними може щось трапитися?.. А те, що вони ніколи не бачили і не побачать яскравих кольорів прекрасного світу навколо? Для них весна – це просто пора року. Зелених листочків, свіженької молодої травички, пробудження життя після довгої зими вони так і не побачать. Їхнє око ніколи не милуватиме буйний цвіт дерев у травні. Квітуче літо так і залишиться просто назвою. Багряна осінь з багатою палітрою кольорів так і не зачарує. Лише пригорщі дощу, які вона жбурляє у вікна, скажуть їм, що прийшла осінь. Маленькими дітьми вони не зможуть прибігти до мами і шукати в її очах поради, підтримки. Не зможуть бачити слабшого і підставити своє плече… Не зможуть бачити голодного і нагодувати… Не зможуть бачити бідного і подарувати йому шматочок щастя… бачити когось у біді і прийти на допомогу…
Я бачу небо – голубе, привітне,
Я бачу яблуню, яка буяє й квітне.
А хтось не може бачити нічого…
Ні чорно – білого чи будь-то кольорове.
А ми ж настільки до всього звикаєм,
Що те, що бачимо – не помічаєм.
Не цінимо в буденній суєті
Красу Господню в кожнім новім дні.

Є люди, над якими доля зіграла злий жарт. Чи то може вони самі кинулися в обійми тим жартам. Спочатку загравали з гріхом та так непомітно і скотилися на самісіньке дно. А далі вир, який закрутив, розтрощив, знищив і, навіть, не скривився від побаченого. Така ціна злих жартів. Початок нового життя з пригодами- без даху над головою, без шматочка хліба, без належного зовнішнього вигляду, який тільки здалеку нагадує людську подобу. А далі – похазяйнувати в мусорних бачках, вкрасти, вбити, сісти за грати і тим самим знайти собі новий дах та нових друзів. Нещасні. Їхні душі стають грубими, та черствими. В них ніколи не пробивається сонечко. Очі- хижими а в погляді змішані біль, відчай, розпач, німий крик. Але чи почує хтось цей крик? Чи може він так і залишиться німим?..
Господи, хочеться дякувати Тебе зате, що не тільки шматочок хліба подаєш мені на кожен день, але й благословляєш з достатком. Я маю де жити, де прихилити голову. В мене є одяг, взуття та все необхідне. Мої діти ходять до школи, мають можливість розвиватися. В мене є друзі, які завжди вислухають, дадуть пораду. А головне – в моєму серці є Бог. Він навчає мене, як правильно жити і направляє мої ноги на правильні стежки. Просвітляє розум і побуджує на добрі вчинки. Головне – не піддатися спокусам, не кинутися в обійми злих жартів, не занапастити свою душу. Навіть, коли життя б*є нещадно, намагатися втриматися на ногах, вийти переможцем, стати сильнішим та рухатися вперед.
В цей світ приходять різні люди
І доля в кожного своя,
Та шанс дається всім, щоб бути
Таким, як в задумі Творця.
Проте, багато з них не хочуть
Іти й всміхатися життю,
Тверезо думати не можуть
І доленьку клянуть свою.
Для них все чорне або біле,
Від сліз промокла вся душа,
Немає тих, хто їх обійме
Та вкаже шлях на небеса.
Ми ж маємо усе, щоб жити,
А головне – любов Творця,
То ж вчімося це все цінити,
Щоб мати радість у серцях.
Склади подяку, любий друже,
Повір, Бог любить тебе дуже.

То, можливо, у нас не все так погано, як буває здається? Просто наступає такий момент в житті, коли всі проти тебе, світ чорно-білий, сонечко не гріє, вітер шматує а дощ нещадно січе. Але, насправді, нічого не змінилося. Просто цей момент потрібно пережити. Цей момент дається, як іспит. Як сходинка, на яку потрібно піднятися і йти далі. Дивитися на все з подякою, адже навколо скільки горя… Це, щоб ми навчилися цінувати те, що маємо, що дав нам Господь. Щоб ми не тільки цінили й дякували, а й могли додати в цей світ шматочок себе, свого серця, зігріти його любов*ю Ісуса Христа.
Пам*ятаймо, що навіть після самої темної ночі обов*язково настане світанок. Небо порадує своєю чистотою, нагадає про Божу обітницю вічності а сонечко зігріє теплом.
Я дякую, Тобі, мій Боже,
Що в мене є моя сім*я.
За те, що я радіти можу
Й за те, що є на світі я.
Я дякую, що не голодна,
Що є що взути й одягти.
Що моє серце не холодне-
Любов Твоя у нім горить.
Я дякую, що сонце бачу,
Під небом чую птахів спів,
Радію, а буває плачу,
Дивлюся безліч гарних снів.
Ти розум дав й сказав:”Учися!”,
Я дякую Тобі за це.
Дав руки і сказав:”Трудися!”,
Дав серце любляче й просте.
За все Тобі, Господь, спасибі,
За кожен день і мить життя,
За те, що посилаєш сили
Втікати далі від гріха.

За все Тобі подяка, Боже,
Я не пропаща сирота.
За те, що ТИ лиш дати можеш-
Дорогу в вічні небеса.

АМІНЬ


Свидетельство о публикации №6211

Все права на произведение принадлежат автору. Татьяна, 29 Ноября 2017 ©

29 Ноября 2017    Татьяна 0    9 Рейтинг: 0

Авторизуйтесь, чтобы оставлять комментарии и оценивать публикации:

Войти или зарегистрироваться


Чтобы общаться и делиться идеями, заходите в чат Telegram для писателей.

Комментарии (0)

    Вы должны авторизоваться, чтобы оставлять комментарии.


    + -
    + Добавить публикацию