31.08.2020 (Глава 11)

Сегодня последний день лета и я абсолютно этого не осознаю. Завтра школьники пойдут в шк, но нет, я уже не в их числе и больше никогда не буду. Такое ощущение будто ты погрузился в какай-то временной вакуум, все идет своим чередом, вот только что то внутри тебя изменилось. Изменился не мир вокруг, а ты, твой взгляд. Это чувство не радостное и не грустное, но если бы у меня была возможность пойти опять в 11 класс, я бы отказалась. Неизвестность будущего пугает, но и манит.

Кста я внезапно вспомнила о том что хотела начать писать здесь на украинском, ибо во Львове он мне понадобиться, а пусть у меня и есть хороший словарный запас русского, с украинским все похуже будет, ибо когда я на нем разговариваю постоянно забываю перевод слов. И при том это простые слова, к примеру слово «утверждать» мне пришлось переводить в переводчике. Так шо сорян если тебе удобнее читать на русском. Хотя че это я извиняюсь, что тут делаешь вообще?

Коротше, головною подією цього дня було те що я написала Паші.Да, да, я справді це зробила і дуже рада цьому.
Думка про це з'явилась в мене ще вчора. Справа в тому ще в мене є відчуття ніби я його відшила, тому що з мого боку, крім одного випадка, коли я на нього дивилась і він це помітив, немає ніякої вираженої зацікавленості. Якщо я була б на його місці я б забросила всі спроби флірту і вірішила б що ця людина в мені не зацікавлена. Отож єдиним моїм варіантом було написати йому і важливо саме в цей день, адже вчора він поклав мені руку на плече, що є деякою причиною до цього, в наступний день це вже буде не так актуально.

Отже я відправила сотню смс Карині(я перебільшую, насправді тільки 8) в телегу, чекаючи на слушну пораду, щодо того писати чи ні. Години йшли, вона не відвовідала. Цілью мого напису було запропонувати йому сьогодні прогулятися. А не дуже добре буде якщо я напишу це запізно. Оскільки вона так і не відповіла, а час йшов, я набралася сміливості і написала йому «привет». Не дивлячись на деякі недоліки, я ціную соціальні мережі за те шо все можна робити дуже швидко. Якщо мені б потрібно було відправити йому лист, я б вже ттищю раз передумала і так не наважилась би, адже так на вдпріку потрібно було б витратити безперечно більше часу. В соціальних мережах же написав, нажав на кнопку «відправити» і всьо, дороги назад немає, воно вже йому прийшло і вже вісить в його повідомленнях.

Відповів він трохи бистріше ніж за час:
П: — Привіт
— Що це так написали? ( чомусь я посміхнулася коли це прочитала)
Я: — Спитати як в тебе справи
— А що? Не можна?
П: — Можна
Я: — То як в тебе справи?)
П: — Добре
— А ви чим займаєтеся?
Я: — Чай п'ю
— Які у вас плани на вечір? ( чому коли я це писала, то думала що тут нема нічого такого, а зараз мені соромно)
П: — Спать
— Ви сьогодні гуляти хочете?
Я: — Вночі не виспались?
— Так, хочу
П: — блін, мене в Олевську немає
Я: — а коли будете?
П: — Примерно тіки через півторатижня приїду
Я: — Ясно ( на щастя чи на жаль, але соціальні мережі не можуть передати наскільки це було сумне «ясно»)

Як я зрозуміла він поїхав гуляти в Київ і заодно подати документи в НАУ на приватне підприємництво.
Коротше в нас завязалася розмова, хоч інколи вона й обривалась він починав писати знову. Варто сказати що він дуже часто щось писав і стирав, це добрий знак. Ми так спілкувались до пів другої, доки він не заснув. Звучить странно, але я б хотіла подивитися на те як він спить.

Я дізналась про нього багато чого цікавого, наприклад в нього є великий шрам на спині через вітрянку, ще в нього зламаний ніс( я забула спитати чому), а ще я помітила що він постійно дякує, як він каже, за чесність, це странно і круто. Також періодично він називає мене " умніца", мені це подобається, це мило.

В загальному день на 7/10. Я дуже рада що я йому написала, тому що я к мінімум якщо б я цього не зробила, то півтори неділі шукала його б поглядом на вулиці і гадала б де він подівся. Кста я сьогодні бігала.

P.S Головним девізом цього дня я б назвала рядки Нервів " Напиши ему, дура, раз уж он такой тормоз"