той самий вилупок

Вступ

незалежно від тривалості та насиченості

Говорить будь-ласка у мікрофон:
...і Вавилоном керує азбука
по спільному
на нашому власному вихідному безвихідному під філіжанку луни
і це дуже важко читати й вже ніби вичерпати себе в монітору того обличчя
десертне рабство — ніхто не захворів виздоровленням

ні бе ні ме
кольорова мишоловка; пункт що не має завершення
де як новорічний психоз — завищені сподівання та ритм трансу казок
попросить будь-якого актора сказати: я — лайно
певен він скаже…

так — вони постійно змінюють правила: то що?
Лайно також вигадав бог;
самотність — це ще далеко не самостійність
на папір на плівку на довгу пам’ять
моментальне рішення підняти руку на того хто вже встиг підставити ногу

на повну людину — на гладке право
бубоніло в собі ніби єдиний не схожий на себе час
пісенне сучасне проносне
поверхи поверх облич що ті самі; То саме відбуватись трохи нижче почне…

А якщо перед тобою стоїть вирішення кого саме позбавляти життя
кого б ти залишив?
Чорний сніг літер
риплять колонки скриплять флажолети
десь молодь життя — десь в степу міст й полісів Омега
у пустелях 60-тих; майже у книгу — мабуть на порожню вагу
руки — це минулого ноги

розповідь про розповідь — фільм про його не зняття
— До кого, до якого читача глядача чи самого…
Що таке питання?
Як по узорам травм вбачають майбутнє; пам’ять архітектури глухих лісів мови
то забуто придбані скинуті рукавиці суперечності І ще багато чого що так і лізе саме поперед батька у пекло
А то — взагалі навіть…

Типу-як: ось наш Філліпськи десь-там з’явився, потім цей сраний Філліпсьсий пішов посрати куди а через де-який час він знов фігурує тільки мати його вже як Філіпскі…
ні цього не буде
Мабуть що;

проте особливо знати Що?
— ні, майже нічого не обов’язково Втім таємною вечерею — розум
степовою платнею вовчого апетиту майбутнього старіння
вигадане і знов згадане не мають окремого мешкання — як і не можливість позбутись сусідів
особливо тих що… Так — тих що у часі

дірява фольга нестійкого даху — крізь яку непроглядний світ
як і не вгадується жодна картина Як автор — позбавлений прав; там де ніщо не починається й не закінчується…

Так ось він який… Вавилон
— ні, це тільки його передмістя… пів-день пів-ніч
нікому програвати; кому вистачає — то він виглядав порожнім то ніби великим корявим
твій тільки дизайн

інтелекту народна поразка Приватна амністія — отруєний слід
— А що там в тебе вбиває твоє я?
Ось і застиг в розумінні…
як по безсилим та дням ганьби
наш дух розтлінням до цієї миті повний
розсипатися щезне

в Тршинець?

… в червоній тканині (коленкор) складового володаря палітурки епохи — складові форзаци з паперу що імітує муар. Жовте тонке шовкове ляссе. Добра збереженість;
Видання було арештоване поліцією
і більше не перекладалось…

Балачки…
балачки

балачок неметена підлога; Ми покидали заплакані стадіони й вертались до завершення початку…
Ми збочені — ми народ останній
ми шукаємо на іншу красоту — ніж в незаймані дев’яності роки

і для повного піздеця ще потрібно любити якийсь свій окремий клаптик землі…
тільки пил часу; тільки Він крізь сон наче сніг
відчуває
страхом на смак

він каже:
— Вченим потрібно думати лише проте як науково довести мету існування, бо якщо вони на це неспроможні — то чим я гірше за них?
Відповідь не стала на себе чекати: та хуй там вони що доведуть
далі тільки скупі на подробиці вбивства так званих свобод та їх постійних правил користування порушенням

коригування
керування люті — поїзд відійшов від платформи
— Ого! Ти ще скажи що люди вже й так більш схожі на машини — ніж машини на них
розмова придушена музикою; далі теж саме… тільки десь гірше, де як хочеш
а десь взагалі…
вдалину — ніби зіниці скаженого…

1.

знову усе перевірити

без усієї хуйні без сентиментів
без зайвих сантимів

та у вас перетинка розірвана — немов самому заклало у вухах

вже 1 березня я: чи весна чи війна
усе перетворюєш образи?

… трохи до цього вже посивів голос. Солдатами як то кажуть не народжують…
І був у них один бог — телевізор. Був ще інший — проте інтернет. Ні ну звісно що був ще й так би мовити — офіційний, десь там, кимось обгрунтований доведений до навіть не віри — а просто знання необов’язково потрібного доказу теореми.

Втім представники жодних конфесій з офіційних штабів господа нашого ніяким чином не вплинули на можливість дещо іншого розвитку подій в яких брали не безпосередньо участь їх мирські підлеглі…

… й не дивно, вибухом може не тільки перетинку розірвати, вибух як передбачення — ніколи не знаєш, проте наче чув що так і повинно все бути — як дежавю.

От про що найперше забувають? Мова — ні, назва — ні… перед тим як забувають дихати…
мабуть я навіть не встигну побачити…

втім якщо б й побачив — не віддам!

Моє

тут усе тільки моє — психічний розлад чи просто маніакальна депресія?
… яка вам різниця? Тут. Й тільки тут я сам ставлю крапки…

Вже десь у грудні 13-го нарешті з великим відривом переміг телевізор… усім поступово давали зрозуміти що події набирають ходи…

в цей час іще було мало зрозуміло у чий бік переважать терези… симпатій та іншої хуйні…
сподівання було як табуретка під п’яним…

ніколи недооцінюй натовп — так згоден
проте ще навіть на весні 14-го в Донецьку ще багато хто був у вишиванках…
так ніби поляки у Львові восени 1939-го
чи обов’язково прив’язувати себе належністю до якоїсь нації?
я не можу відмовлятись від того що я — українець.
Якщо можна вважати колумбійця чи угорця також українцем — якщо тільки вони так собі хочуть…

моя думка — на хуй на цьому ще й загострювати?

Можна як Ірландія, а можна як — Індія… хто кого спонсує не важливо втім як і не відомо тому класу чи демократично — прошарку населення яке рятується від смерті трудом…
так тим самим безнадійно рабським трудом… обов’язком, призначенням, вердиктом…
не найкраща модель — людини розумної

проте чий бік обрати — якщо перед тобою 20\80?
який би обрав — саме ти?

Мабуть що — і це мало важливо що можна перебігати й навіть не зовсім…
звісно що можна навести 100500 прикладів, знайти потрібні підрахунки, еквіваленти, трактати всесвітньої змови… але мабуть легше бути проти усіх…
ще й під себе срати

вагання — ні… якось відразу наклався відбиток того чим тхне совок, його призначенням прибирати бруд… в християн це зветься нечистю, в православних ще й — злим духом
… не те щоб ненавиджу — цураюсь християн
як і їхніх мутантів — червоних

на цієї планеті — нехай буде Зет… раси як футбольні клуби що проти расизму як національні дружини як фільми які ніхто не дивився як люди що самі так назвались
як візерунки старої фарби складали новий простір зображення — раси як одиниці бланків як печаті посвідчення…

карлик — расист, ніггер — фашист, пацифіст — лох, комуніст — маніяк, той хто не руський — хохол
поетичні танки не менш художніх солдат

все.

Як тільки мова про Київ, чи його головний майдан = стає відразу цікаво… щось нове…
експертом був навіть малий циган що як в них ведеться ні звідки питав чи ходив я на референдум… але то було вже мовити конвульсією демократії — такої ж печатної істини як і суверенітет та його можливості…

чи було чи є щось нове ?! Нове як плаття, як віра, як правда?
В нову реальність вростаєш як у замалий або завеликий розмір. Навіть твоя хода стає іншою… й довгі описи протяжних тонів що повсякдень супроводжують постійність вимушених звичок не є щось інше як набір вибірково відзнятих кадрів… тож мова також починає вібрувати своїми до цього нездатними фарбами…

в нас є запис, ми запис, ми — пишемо…
так ніби слова вже нікуди подіти, не вертатись до іродів...і хто він?
Можливий головний… можливий теракт як основна дія: сила звички
в країні де діти рятують матерів
пісок і бор

треба повернутися до деталей: увесь час ми намагаємось повернутися…

що мене поєднує з лівими: це форма прагнення побачити своє я серед чи на фоні інших
що мене поєднує з правими: бажання побачити більше схожих на себе
з євреями: мабуть що сутність бога скоріше як його красномовна обеззброєна відсутність
із нігерами: гостре відчуття ворожого кольору мислення
з гуками: тяжіння до руху знаків
з хохлами: все інше…

а буває й таке: я тихо пробирався намагаючись не до кого особливо не чіплятися Він не чіплявся? пробиратися до своїх До кого?

так спочатку змінюється хода з дитячого непевного тупцювання до стриманої обережної зібраної дорослої заляканої минулим поколінням тварини

і шо…

йти далі чи нах...? ну тож бо

потрібен розвиток потрібні події… проте події з якими ти вже мав якісь справи а якщо ні?
якщо тебе не першого перший раз

навіть зелений колір вже не виглядав таким яким він завжди здається, тобто кожний бачить його по-своєму тому не дуже важливо який він для мене, це все-одно не змалювати як і ту мить коли вже тільки ось-ось порушено баланс

це мабуть завжди так ніби у перше відкриваєш Рембо чи Лотреамона спочатку здивування а потім вже паніка
я не настільки мертвий щоб залишатись завжди живим
множина…
і погризти і поїсти

у весь час крізь щось…
ну ви знаєте як це буває: ніби в одну мить все знаєш, але виявляється що це також ще далеко не все…

й не дуже велике бажання знов переживати пережовувати давитися цими подіями, проте вони й не питають: чи зможеш, чи вмієш?
Де беруть початок, де мають спинитись коли саме існують?
Все починається вже минулим…
тому й не можливо запхати в якийсь певний абзац те що має ніби безперервно тягтися не зворотнім потоком ріки з підсвідомості…
Якщо взагалі існує свідомість… тим більш колективна свідомість

Ти ж в курсі: буває так що вийдеш собі на балкон десь так о будь-який теплій ночі й побачиш зі свого восьмого поверху як спочатку рухаються а потім спалахують ліхтарі внизу… перше що спадає — це мусора, кого шукають, що трапилось, бомжі, труп? Так ось… щось воно там є — але воно безпосередньо тебе ніби й не стосується… але коли такий інцидентів стає що часу все більше тоді й…

… ні не розпочинається, продовжує…

перехід зростання занурення?

Вистава сеанс дипломна… як ті самі числа на різних банкнотах як розмова із різних блокнотів
споглядати з середини бачити як різко все уповільнюється як миттю вихопити впізнати риси обличчя у вікні скажімо швидкісного експресу що вже набирає потрібну ходу

випадково як пипки сосків з глибокого декольте дуже бажаної особи що не обережно навмисно? Дає споглядати Постає зору саме так що й не тільки тобі можна із затамованим подихом намагатись що сили зупинити хоч якось цю мить… а потім звернути увагу що твою реакцію в цю саму мить також хтось наполегливо вивчає

а як це в них: мабуть що не так як приходиш до ніби сусіда по дому але поверхом нижче якого ти затопив і виявляється що туалет в нього з іншого боку?

Коли чорне — є чорним… ніби з-під віка головка члену
можливо як цей стан коли вже ніби бачиш омріяний трикутник під спідницею в ту солодку мить як її довжина скорочується внаслідок пози що сідаючи навпроти тебе приймає володарка також ще й смачного тіла
не знаю

ми усі тільки підглядаємо…

навіть вони.

Вже було помітно вже зрозуміло що це піздець… але от так відразу це відбулося саме тоді саме в той день
так ніби те що повинно згасати повільно раптом охопило вогнище з якого спалахнула пожежа
не помічати міг тільки дурень?
Знову ж таки кольори фарб змішані від-того домінувало сіре

Що взагалі примушує людину мобілізуватись?
Тільки страх.
Навіть якщо він сміх за походженням…
потрібно тільки раптово

як фінів поляків угорців чехів німців індіанців афганців грузинів естонців латишів та литовців корейців японців не кажучи про чеченців якутів білорусів румунів азербайджанців татар євреїв удмуртів башкирів…

що таке своєчасно — може це коли усім керує квантова механіка часу?
Для когось це як гол у ворота противника на який вже не чекаєш для когось ніби — нове народження…
знаходяться й ті що смакують і сам процес усю комбінацію

дати також для чогось запам’ятовуються:

28 квітня

усі істоти умовні
під час того що безпосередньо обходить саме тебе

йдуть не рівними колонами поруч усюди
йдуть Артемом
Донецьком йдуть
як в шахи
як усе більш починаючи нічого не розуміти
що таке прапор?
Що таке колір? Чому саме я ти

як мабуть ніколи не буде доведено скільки хто саме
Однієї миті помічаєш на фоні типових мабуть ще сталінських або не задовго після нього зведених будинків той самий балкон з якого жінка обличчя не розгледіти в літах вже скоріше той самий саме той де зверху блакитне а під ним жовте…

якщо простими словами то можна: пішов на цю виставу що вважав й вважаю себе українцем крім того там був ще й братан

звідти не можна було бачити хто замовив хто влаштував як не дуже ясно й досі

проте той самий балкон вже надихав
що живуть там за люди? Як саме туди потрапили — у цей візитний прояв совка?
Щоб мешкати на Артема ще потрібно було якось це заслужити
Як саме?

Мабуть в перепис населення потрібно внести де-які уточнення
чи все пробачити й змішати та з’їсти?
Запитань завжди більше ніж відповідей особливо по суті

Повернемося до того що саме Там робив ти або він…
в першу чергу намагався не відставати але й особливо не рвався бути попереду — в голові
як гімн як мантру
в багатому на людей простору відчуваєш ніби у лісі ніби в траншеї
ніби десь бачив

пісні для того

все таки десь виникає відчуття… від постійного споглядання пейзажу навіть якщо він той самий — наприклад

слова тільки заповнюють форми коливань язику й потрібно стиснутих щелеп
куди дотяглись руки А колись він кидав курити — але якось невпевнено; Не назовсім

2.

По улюблених Донецьком вулицях по перекритому Артему
по тротуарах з обох боків
на що здатні пісні? Куди несуть ноги того хто несе барабан?
З обох боків тоді ще щось схоже на паркан копів або довбойобів що одягли форму
що в них Отам
кому вони винні?

Йшли то йшли
йшли ми йшли вони йшли невідомі йшли про… куди
А ти куди йшов — тільки вперед?
В яку мить постає національність — це ж потрібно так розмалювати себе як людину
прив’язати притягти зацькувати заохотити заповісти скерувати

не кажучи про відтінки не мовлячи як усі — проте намагатись й не помічати

як казав Невзоров: імператор покликав до себе Дао і натякаючи на його так звану мудрість
запропонував йому винайти формулу щастя…
філософ щось там малював свої ієрогліфи й врешті формула постала таким чином — спочатку вмирає отець потім син потім онук… що привело у де-який ступор
проте цей самий Дао пояснив — що це впорядкований перебіг подій
а от коли син помирає поперед батька — то вже є не щастя

коли б я дивився із крісла кінозалу що з кожною миттю стає все не зручніше посапуючи пивас із попсовими кукурудзяними пластівцями чи з… на фільмований кимось розвиток сюжету саме цього мабуть що шаблону дня… втім це неможливо як можливий тільки монтаж тільки режисура наділяє певними акцентами епізоди сценарію, а від так втрачається загальне непідконтрольне враження очевидця…

Кожний мабуть пам’ятає ту той самий момент коли час ніби розтягується ніби десь залипає наче це секунда відпочинку чи навпаки нескінчені години нічого не роблення або так ніби ціпенієш посеред натовпу…

так ніби постійно вболівав за досягнення батьківщини а коли хотів відчути її підтримку — отримав по-під ребра по-яйцях в печінку в дупло узяв до рота й обісцяний впав у своє лайно… хіба таке можна не пам’ятати?

Хіба що не зовсім…
лягати-вставати сідати-йти летіти-повзти й то якщо правильно? усе розуміти…
От і розкажи Це якомусь тілу без кінцівок що лишилися їх після… у тому ж Донецьку Києву Львові чи багатьом з російських та українських міст…
Що їм казати —…

І якщо десь Там воно ніби може й зарахується — проте явно не тут…
Хіба ви мусили? Хіба вас хтось змусив?
Хто і що вами керували? Керують ?!
Якщо це стосувалося як то модно було за середньовідччя релігійних питань — то ніби усі ж православні Якщо мовних — то це маячня нічого не варта Якщо визнання територій — тим більш Тоді що?

Побачити в деталях — як набирають в орки
звідки походять діри
ні — нічого не видно навіть приблизно

як модно пити водичку повчаючи надавати волю або не надавати
незавершене чекання уяви
завжди пам’ятай: Ян Паллах
комфортно завжди потребують комфорту Що воно є?
Чим його можна вимірювати як саме пізнають його межі?
Дратись як і кататись на ровері він тобто я так і не навчився… можна подумати що це головне

давно вже не ношу годинника й не розділяю захоплення ними у якості будь-якого статусу
проте колега зрубив на настільному тенісі в одному з будь-яких букмекерських провідників я не знаю як таким як він вдається ще щось вигравати може таким як він особливо щастить я майже ніколи нічого не виграю
й купив цей типчік собі позолочений із ремінчиком добу проходив щось там в нього пішло не до ладу із ремінчиком, купив за сім штук гривень, лох, приніс до крамниці де брав, одна з цих крамниць для їбланів, там йому подивились по камерах і сказали що він сам винен…
мені від вигляду цих крамниць казематом тхне

як футуризм перед розстрілом

вони йшли бачити бачили проте на щось сподівались були чогось певні
на годинник ні хто не дивився
як взагалі фіксують час?
зберігаючи особливий вигляд обличчя
а вони йшли й мабуть всередині й досі є щось таке наче острах грози

хто зараз скаже куди? Саме що було на меті
був чітким колір

чому ця земля чому українська
історично це факт
— от яке тобі діло ніби це щось змінює ніби ти сам це не бачиш: де?

Як сталось що саме вони?
Усі кудись зазвичай йдуть постійно по-різному й взагалі…
геометрія міста дозволяла рух тільки в одному із його початківцями напрямку
кудись…

туди куди йшли… останнім часом вже не так яскраво він нагадував Місто
так бувають ті яким при любої влади — лайно
саме він крокує мною

місто потроху втрачає свої чари для того хто все частіше по ньому блукає ніж для того хто в нім постійно живе
або приїжджає з окраїн
як я

тож він серед них десь серед них
як далеко не усі вулиці — моя була асфальтована
досить жвава
як на апендикс Донецька

завжди знайдеться той що трохи сумніше не той вираз ніби щось думає
так ніби завжди цінував гитаристів зе смітс й перл джем
той що серед них

це як в рок-музиці першою чергою ритм коли в цілому більшу частину пісні складає текст
проте може тільки Моррісон Боб Ділан Сід Баррет Лу Рід Девід Боуі Ян Кертис Пітер Хеміл Марк Е.Сміт Девід Бірн Моріссі Майкл Джира Нік Кейв Курт Кобейн Томі Йорк й мабуть Едді Вебер із Терстеном Муром говорили якоюсь трохи іншою мовою…

Донецьк був весняно свіжим теплим парним
проте вже як плітки як відтінки промайнули й знов промайнули і знов
хтось нетутешній ворожий за усіма ознаками за своєю наявністю ніби як колишній приятель став гопником
не просто торчком або алконавтом єбланом жінкою а саме йобаним гопником
тікати у себе? Авжеж тільки що з того? Все одно повертатись…
так ось що таке — магія!

Вогню дощик та золою криниці відбудуться згодом протягом не такого вже й довгого з далеку в далеке притягнутого часу
До усього звикаєш — ні
чому саме вас навчали — панове?
Де тату?

Шиза має щось таке наче властивість затягувати

я тільки тренуюся про це сказати

хто не пробує — той не починає
як вийти із формули маси що дорівнює силі прискорення та зрозуміти де саме ти?
Що кого слухом читаючи бачити? Нікого усіх
ким себе уявиш — того й вб’ють Неполюбляє математика когось тільки усіх
громадянською війна стає тоді коли нею й не пахне

з кого складається ця громада? Завжди з того хто поруч Якщо він підпадає під той самий вид під ту саме назву
під стихійні цінності
під який саундтрек? Зітканий із побутових завчених скрипів із наголосу довжини голосних та шереху пауз Якщо хочеш стати деревом — ховайся у лісі

3.

а ця спокуса: при наближенні локомотиву завжди хтось уявляє собі що буде якщо стрибнути на колію кинутись вниз із балкону споглядаючи будинки навпроти зістрибнути на повній ході звідки походить цій хижий сміх?

Повітря стискалось хода ставала рукопашною
щось тягло щось давило щось неминуче вчиняло супротив
знов таки: хто ця основа? Що за типи Чому саме вони? Чим вони кращі?
Чого чекати? Куди якщо…

ніколи не розумів нащо той порожній аркуш перед початком…

лісу потрібні дерева — вогню сірники
нащо голка сіну

не привиди господа
не вимикають тб всмоктують пережовують перебувають
щось там у середині перемикається поспішає луною в порожньому просторі побуту
то чим вони кращі — що ними керує?
Тими хто в авангарді й цими що насідають з боків
до чого тут ультрас кротів й нащо приходити із дітьми?

Марші за мир — це частіше кривавий спорт чи марш може бути як танок?
Тоді володіти потрібно не тільки рухами а ще й тримати відповідний настрій та ритм
а відтак бути впевненим у тому що правда-матка на твоєму слухняному боці у твоєї переможній кишені

ось тільки ці кляті сумніви як родимок плями як помітно брудні труси як постійне здрастє як клейка документальна стрічка можливо як запах до початку існування

Ті що я їх знав були не дуже мені приємні не смачні у розмові чимось нагадують свою закриту секту Свою монархію — свій патріархат Свої 88 кроків свої чотирнадцять слів. Тільки хто полюбляє хто кайфує хто марить спонсорує хто тішиться з цього?
Хто вкладає цицю до рота хто робить приємне пальчиком там…

Що до нього(мене): легко привчатися до злості — складніше позбуватися доброти
колихання повітря рукопис підошов сором ганчір’я — страх бути страхом
гру тримає на півзахист
коли смієшся не від того що хуйово — а від того що занадто добре
закон один — для тих кого більшість
Тим хто не знає — відповідальність не пробачає

спалахи свідомості у присмерках буднів

ніби вітер крізь літери російськомовного алфавіту
ніби слідкувати за народженням моди
знаючи про її коротко-тривале життя Підтавати сумніву все Критично чекати
Запам’ятати кудись

коли навіть реклама лякає незачиненими на ніч дверима
і як у пісні поза усяких вимірів

СТІЙ — я що не можу бути українцем?

голоси ніби виправлені алкоголем зміщені акценти змінені наголоси перехідна тональність
ніби навмисно
таємниці роблять щоб обов’язково вкривати їх мороком
хто робить? Хто розливає

акцизи та марки — авто й зоо
а що дає ЄСПЛ?
На 90% — йдіть в дупу
Тож куди вони йшли… чого вимагали — якщо на те щоб бути українцем потрібно ще мати на це право Тим більше у Себе?
Чи подивіться: ось ми! — ми Є!
те що йшли як худоба на бойню й не можна було багатьом уявити Кого нам боятись Разом нас багато — нас не подолати
Авжеж Тим гірше для вас: ви ж є дорослі упевнені у собі мешканці миру

проте зі снів вже зняті скальпи — завжди здається що насилля це ще далеко не остання можливість любові

ритм барабану: майже той самий що й на секторі 18
в них новий юний барабанщик лол
звісно що знайомий Неодноразово споглядав на це синє китове тіло
великий Тупий
втім він скоріше більш типова людина: такий собі — пан О’барабан
представник місцевого гавнороку — трудовий ударник

щось не бачу Її — ту що постійно бачив за столиками на Національному де збирались як раз ті що Треба… її ім’я Влада чи пак скоріше Віра проте точно на В.
Чомусь перше що згадуєш: це — цицькі або зачіска
Зачіска в неї коротка — цицькі добрячі
й перше й друге можна відразу помітити — але якщо зібрати в одну то жодна у полі зору не малювалась

як приємно небезпечно йти проїзною частиною Артема ніби великим картонним трамваєм
кондуктор вигукує:… смерть ворогам!

понад усе: що?

ну й отримали в — назву

кордони супроводу мусорів як води перед Мойсеєм як засім-сім як то так
хто з нас займав своє місце?
чекай не занадто — читай не відразу
: сто років вам доброї самотності й не народжуйтесь більше під вулканом
бути жінкою — вже небезпека особливо для протилежної статі

з постійно зростаючим темпом переважно життя саме таке поняття як інтелігенція позбулось навіть приблизно хоч яких-ось можливих форм
Тож певно сказати не можна що так званий літній майданчик кафе на проти головного входу до університету в якому навчався Василь Стус можливо став своєрідною криївкою або просто на де-який вільний час притулком для тих кого можна було віднести до осіб що яскраво вирізняються з натовпу якраз тим що дуже схожі були на його авангард
Чи то так можливо здавалось після того як пиво й сигарети нарешті можна було дозволити хоча б Тут у цьому місці як і саме місто набитого малоприємними у своєї наполегливості стати ще більш мерзотними ніж вони вже є — суб’єктами Справжню назву цього закладу загального харчування ніхто з постійних відвідувачів достеменно не знав або не пам’ятав як не принципово обов’язкову — проте чомусь цифра 1 постійно була фігурантом дуже стриманих непримітних кольорів фасаду вкритого ніби ультрас-стікерами що помітили цим самим свою територію рекламними взірцями конкуруючого брендами ідіотизму Місцевими цей заклад був знаний як — Національний

Саме там зустрічалось багато фріків яких потім можна було побачити Того Самого дня
Вона була часто там Ніби випадковий експонат що незрозумілим чином потрапив до Кунсткамери
Як той самий автомат із газировкою десь посеред літа в спальній околиці

Вона палила і пила переважно каву
висока
чимось схожа на типову селянку
Одного разу зайняла в мене 20 гривень —
віддала
Постійно ніби у пошуку когось — чогось?

4.

— Ще по одному?
В середині це була невеличка кнайпа із рядами того що один-два постачальники намагались впарити у якості бахнути йобнути вижерти стендом
холодильники зі усяким їстівним мотлохом автоматом кави та пістолетом пива
Був навіть туалет

Де там МакДональдс КФС модні кав’ярні — на хуй: Національний!

—… ось чим Європа поки робить Америку це футболом на клубному рівні
— і все одно футбік для мене лише виправдовує мій пивний алкоголізм
: ось такого типу розмови можна було почути години приблизно післяобідньої

була ще одна нижче Гуровим на перехресті з 50-років СРСР здається Завжди забуваю ті кляті назви
Ось вона й була Меккою усіх місцевих обриганів
Здається — Реанімація…
немає сенсу їх малювати ви їх бачили вони є на всієї планеті
Хтось вмирає від того що йому не цікаво жити — хтось від-того що його температура не відповідає належним показникам ртутного стовпчику

Другі переважно обирали Національний
проте рогулі і його не обминали своєю увагою…
По кривій чи дузі своєї мови вони відразу палили себе навіть якщо не потрапили ще у твоє поле зору

Викривлений світ кожний бачить по-свому
— ти кажеш права?
— мені не потрібне мати право звати себе українцем — я навіть не хочу щоб взагалі хтось мав можливість надавати мені таке право

… та шо ти? На хуя ти?
Проте саме тут можна й було почути українську…
в Реанімації мабуть що суто-випадково

Влітку що минуло вона сама почала розмову відзначивши лого Фред Перрі мого балахону
потім я дізнався що вона чи то заміжня чи ні але в неї є маля

А що там в неї вдома? Невже на стіні постер Джимі Хендрікса з журналу Ровесник здається за 87 чи 88 рік?
Єдине що можна певно відзначити — наша взаємна не любов до ліфчиків
Десь вона казала із пригороду… можливо із Красіка

ще тату десь було помітне
це вже через пару років на цю гидоту не можна бути дивитись а тоді ще татухі були помітні
про щось казали
палила як і курила багато — я не встигав

звісно що сюди заходили й гаманці можливо на них й полювала своїм декольте
ще казала що в неї ніби філологічна освіта
можливо так воно й є…
тільки ми розпочали за книжки — обірвав чийсь: запальничка є?
є — авжеж
й будова розмови почала руйнуватись й врешті увесь її каркас пішов прахом…
я не пам’ятаю чи взяв я її номер
скоріше мабуть що — ні?
Не пам’ятаю щоб ми розмовляли між собою на відстані

перемовлялися часто
але то було коротко ніби по-змовницькі
особливо після того як побачила в мене свіженьке кільце на правої руки безіменному пальці

Так ось її щось й не видно: можливо вже з’їблася кудись звідси подалі?
А можливо її перемкнуло й чекає на матінку росію…

й взагалі багатенько народу — звідки? Яким чином їх збирали?
Хто?

Молоді більше мабуть студенти й літні також десь взялись
Ну що буде показова порка ?!
Чи переможе дружба? Ха-ха
яка картинка їм потрібна — що саме підкреслити?

Ряди мусорів навіть не намагались вести супротив
вони ніби стюарди

5.

побути би в голові копа хоч п’ять хвилин тим більш мусора — щоб зрозуміти нащо туди йдуть?

от уявіть собі охоронника будь-якого супермаркету:
він бачить Йому передають якоюсь сраною рацією великий мішок жиру та м’яса який по-трохи пересувається й до цього ж має щось подібне до спотвореного якоюсь невідомою хворобою мабуть що Дауна у супроводі також а то й ще більш хворих супутниць
приблизно 7 та 12 років
обличчя

скільки цьому вилупку ( це таки він — судячи з гидоти волосся під носом) мабуть що не зі своєї провини — сказати сказати важко

зростом — під 1м 90см
але дуже роздутий просто величезна махина не досить керована але втім більш схожа на диплодока
з відсутньою шиєю та хвостом
можливо навіть від 15-ті до усіх 30-ті
забити б на нього та вже прийняв наказ від старшого
от і бачиш як до цієї туші з його ціпочками починає дойобувать місцевий вася-придурок
от і що робити?
Наказ був просто вести
з васєй-придурком вже давно все давно усе зрозуміло — довго він все-одно не протягне
а ця туша дуже ризикує — занадто повільна й ніби навіть по-тваринному добра чи
просто вже боязка
занадто пізно був наказ втрутитись — якщо звісно був взагалі…

дослухаючись до різних уривків розмов ніхто нічого не розумів
й не вірив що це буде енсьєрро
донецька Памплона

всі просто йшли — мабуть щось схоже з євреями в гетто
спалахи жовтих з блакитним стрічок
замість зірки Давида — тризуб

балкон ще залишався в дужках Це було… на якому ж це перехресті… згадав що символічно із Звільненням Донбасу
це сталось

а розпочалося ще з пам’ятника Сергію Бубкі — цікаво де перебував він в цей час
мабуть в нього куди більш великі справи

це було перед Одесою але після Харкова

могло здатись що ми уходили перетинаючи уявну межу поразки якою навіть у сні оберталось безсмертя — константував би Драгомащенко

мова повинна зникнути — як людська

а в голові й досі обертається розмова: нє ні хто за хохлов не впишеться — але це й не аншлюс як в Австрії 38-го
ніхто не буде воювати — усі бояться війни
а навіть якщо вони зараз спробують відгородитись від росії — усе одно для неї це бути тільки привід для вторгнення така ситуація…

Настільки усе серйозно..?

розмова продовжує обертатись:
… на Майдані щось пішло не так — перегнулась гілка
мертві — як втілення миру
ніби сценарій апокаліпсису №253: в один день вони усі просто здалися — самі собі

… абсолютно незавершений простір

навколо прямокутний колір — або сиди тихо або сам розумієш…
казати словами — просто звичка
чи пам’ятає про це — раб?

А в голові… раб — що розуміє своє становище: перестає таким бути
яка різниця куди вірити?

Цвірчання птахів ледь проглядало крізь коріння крізь кольори крізь те що словами…
крізь летючі очі

а пам’ятаєш як ще у січні він ще бавився у патріотизм…

як йшли з Ліверпуля якою це було ношею як вплутуєшся у сліпий покер-фейсінг
як підіймалися дворами паралельно Богдану Хмельницькому
як мороз йшов шкірою вулиць
як у світлі тепла рукаву підземки вдивлявся у тих хто з тобою у тих з ким ти йшов
як на даний момент
як абонент не може прийняти…

квітень вдався також прохолодним:
куртка із капелюхом

А що заважає ненависті до усієї людської раси цілком і любові до когось конкретного в неї?

Ліверпуль — це також культове місце поруч із колишнім Негробанком
найкраще за все у пам’яті 20 травня 2009 року
так звісно яка там Туреччина — тоді й у Львові ще не був
хоча бував найголовніше у Києві
і у Москві

а за виїзд до Стамбулу якось того часу не йшлось…
Це був треш кротівського андеграунду — саме він у той вечір й заповнив цю не дуже й то пафосну їдальню
проте пам’ятник бітлам зберегли навіть сепори — чи нє?

Вирушив зібравшись із нього — саме ти куди йшов з якою ціллю ?!
А що робити — не чекати ж на те що хтось потім років за сто взагалі тільки й згадає за Це?

Так — тоді був травень наразі квітень який вдався прохолодним…
наразі — тією ж майже дорогою майже тим же самим шляхом — на зустріч…

6.

ненавидіти — культ
так щоб не вистачало горизонту

або як в театрі — хто завгодно виходить на сцену й тупо дивиться в натовп
і все
просто дивиться в тебе

й щоденник — й ніби не зовсім…

головне якомога більше казати — хіба ні?
Можливо доступніше було отримати дерев’яним кийком із цвяхами на скрізь в голову — якщо б мав якусь відповідну до твоєї нації кольорів мітку
Проте не тримав ані прапора ані рози чи жовто-блакитної стрічки

можливо вже й так усе розумів — десь там… хз?
Було ж 23 січня — й тоді було вже усе мабуть зрозуміло: небагато що сяє
і що накажете робити?
Та й ваші накази мені — по хуй…

кожен робив що міг що встиг що отримав що ніколи не мав
усі люди-критини-брати
як би колектив одноруких віднісся би до того хто їх має аж дві?
втім — це поразка

Розгромна поразка — після яких шлють на хуй батьків дітей братів та посилають в пізду усе своє життя

мабуть самі будні вважались втомленими від поранень своєї монотонності

мабуть так само було й сто років перед початком того часу того світу війни
певно завжди можна вести якісь порівнянь паралелі
завжди є намагання приклеїти
сьогодні до вчора
– Yeea? You of shore ?!

Угу. Так ніби бігти прикидаючись сплячим

а тоді у січні кроти дійсно підтримали так званий донецькій майдан
була основа
було багато кого — вони самі знають свої імена
багато — це щєй 80-90
були й такі як він — із дуже широкого довколофутболу
ти й шов із ними колоною по два вже Артемом але того разу у бік Шевченка до пам’ятника
біля Крупської
Проте спочатку треба було заслати скаутів: що там? як? чи є мусори? тітушкі?
й взагалі чого чекати?

Пішов ти й ще двоє
Він помітив як невеличка купка людей збирається що дня приблизно о шостій ще мабуть із початку грудня біля пам’ятнику Шевченка на проти місцевої ОДА
Збирались на підтримку київського Майдану

ну там промови заяви щось дитяче ледь не хороводи з прапором і з гімном в кінці
й по-домівках
усе

тоді було темно й дуже люто
після реклами якогось бренду(...) вони звертають праворуч ліворуч і знову праворуч
між собою вони його прозвали Шерлок Хуй може за те що одного разу батьки
знайшли його в хаті на підлозі із розбитим писком а на столі люльку
а може зовсім й не за те…

вже десь у мережах було спіймано що ультраси збираються підтримати тих хто з руху що наразі перебуває у Києві
й долучати до цього інших

тож у той вечір січня під ОДА було може трохи більше з про-українського опору
вони пафосно вийшли
перед тим як з’ясували що коридор вільний
заряди фаєри

потім з’явився телеканал названий на честь регіону — ніби на замовлення
ніби це велика подія
може були якісь представники інших агенцій
раптово по-набігло космонавтів — ніби навіть головний поліцай був присутній що займався неформальними об’єднаннями й не тільки серед молоді

ні там постійно стоять чергові у цей час але звичайно вони мало приділяли уваги цьому типу мітингу
майже не було інцидентів
це як із тим охоронником що спостерігає за тушею дауна

усі хто з руху ніби хутко розчинились
проте хто керував операцією — невідомо
Її тоді також начебто не було

7.

літери вже колись втрачали своє — е: перетворюючись в літри того чим втрачають пам’ять
еволюція завжди не встигає програє революції
В той самий двадцять восьмий день квітня не було футбольного матчу чемпіонату 13\14
на
жаль

можливо так й планувалось — після походження гімну: путін — хуйло!
Напередодні матчу у Харкові між Металістом та Шахтарем

братан й там був присутній:
небезпечно було вже тоді — проте не катастрофічно
місцеві сепари — відсмоктали
все було помпезно на пафосі — це єднало провокувало додавало питань

але це було майже місяць до того
громадянській конфлікт — ага саме так його й хочуть впарити
… громадянська війна це коли більша частина — притискає меншу а та в свою чергу їй відповідає
… а коли це купки провокаторів за підтримки самі знаєте звідки намагаються утворити умови для майбутнього вторгнення: це акт зайобу — це акт агресії… казав йому хтось
ще там за столиком Національного

тут роками оброблялася земля проростало коріння квіточки ягідки бур’яни хащі
чия це заслуга? Чия провина?

білизна черепу у рані верхньої частини лобу нанесеної скоріше за все досить важким кийком
юшкою очі серпанком віки димові шашки з боків на зустріч вороги
аптечні маски балаклави кастети ножі
каміння стволи
гроші й карти

пісні навпаки щити мусорські їхні ж кийки
моя любов вислизнула з тебе не залишаючи вже ні сьогодні ні вчора
чорної діри дупи привітливо відсутній погляд
Привіт — чорний понеділок!

Можливо план був оточити й знищити можливо просто — ми тепер тут головні!

Хоча коли чутно було — валить у свій Київ!: припускалась наївність що це просто так мов би — на хуя вас сюди привезли?
Типу вони не знали що тут більшість саме місцеві
ну може ще й з пригородів

...і що ви там у себе не змогли домовитись? Запитали мене якось раптово набагато пізніше…
(щоб домовитись потрібно — розмовляти)… навіть ультрас між собою домовились як виявляється… ну ультрас це взагалі поза офіційно прийнятою системою цінностей… Так він сказав й продовжив: до того ж кожен більш-менш активний довколофутбольний моб потребував своїх представників на матчах збірної…

так… так...) знаємо як ваш ракіцький за збірну катає
бувають залупи…

скажені — також старіють
але хто такі ультрас — це секта? Як гурт письменників Як клуб психонавтів

а можливо й щось інше…

Чому ти не з’являвся на секторі з 12-го року?
Та хто взагалі про таке питає?
то все довга історія яка добігла свого апогею під час точніше вже після домашнього із тим таки Металістом:
той тип той незайманий кузьміч із розою фкмх та своїм кентом що потрапили під тупий рогулівський бліцкриг тих із ким ти тільки що пив пиво
кент жертви щось волав за те що вони ж-то ніби місцеві — не пам’ятаю віджали чи ні вони ту розу пострибавши на голові цього невдахи
мене відвернуло остаточно

сам ледь не йобнувся коли ще у дев’ятому році машина із м’язів по-усім ознакам належна до руху залупилась на подвійну але таки розу із Шахтарем й Тотенхемом
популяція боролась із дощем й засухою з холодом й спекою з ніччю й днем із геноцидом та інквізицією із голодом та холокостом із рабовласницьтвом та окупацією то й не дивно що боротися проти будь-яких богів їй також належно…

8.

керовані боги — підручні слухняні боги
зручний плагіат

будь-яке існування — це помилка: результату все-одно не існує

— Вам не соромно молодий чоловіче? Ні мені — пох…
Шановний — це не припустимо…

— барани тупорилі просрали все що було й з мирним небом включно!

Та не збираюся я їх захищати — це як одного разу починаєш бачити що нічого не тямиш в цьому тексті що постійно перед тобою

… коли виходиш на балкон зробити дим і бачиш що навпроти поверхом вище тобі хтось махає рукою й кричить: еу!
Робиш вигляд що то не до тебе й повільно уходиш в себе
головне що могло й пощастити
текстура втрачається…

на дві категорії: ті хто шукають й ті що ховаються
неймовірно емоційна монотонність
Все що на ходу випадало із пам’яті знов поверталося на Артема:
О. до останнього намагався захистити свій барабан Усіх погнали на Університетську
так би мовити — вчити

я тобто він — не побіг
просто зауважив це недоцільним Скло вітрин змішалося із тим що було на бігбордах
ірраціональність чеснот — в мішок без дна
крики квадратного кольору

… чи бачив хтось потім цього Шермока Ху?
Так — він з’являвся на секторі то у Львові то у Києві а то у Дніпрі
іноді його бачили з кимось…

Їхня Победа! — проти нашої перемоги
невтомна осінь весни
А пам’ятаєш як здали ОДА?
Гіркий присмак антиМайдану: кислотою їх треба — це хтось про мусорів що ніби до-останнього займали свій пост перед входом
… — А автомати будуть давати?
— І автомати і гранати… усе буде..:
це якісь тіни запитали в активіста сепорів біля сходів зайнятої без особливого опору адміністрації

десь підсвідомо катеринки заграли знайомі п’єси з щоденників Магди Ванг
ніби йдеш крізь прозорий бульвар як сраний Пушкін
вохуї…

якщо в тих країнах на які типу прийнято рівнятись старі речі традиційно як сміття викидають
то серед цих степів його культивують як останні набутки
Звісно що самі ці донецькі степи не змогли вродити стільки незабудків
проте умови були досить тепличні

й дохуя хто був знайомий Росли поруч
але на жаль наші хлопці знов…
в 90-і тільки це й можна було почути — проте як-то кажуть надія вмирає…
як ні куди не придатний апендикс\як зайвий поштовий індекс
Вже тоді це працювало…

теляча мова…
а в них то своя руська — велика єдина І все таке
Двох коментаторів: один великою другий москальською — і це їм навіть вважалось занадто
потім ніби звикли вже й до телячої…

Зупинка
й розквіт перспективи візерунків ламаного трикутнику білизни мабуть Її крізь тканину якої пробивається нестримне волосся застигле у кадрі що зроблений на поганеньку трубу в котрий можна втикати довічно…

9.

Фол на фоні гри
мріяти про отруту — чи просто жити хворобою?
Жодних молитов жодних кросвордів
ті хто був у перших рядах — пам’ятає…

веселі стрибки голами її м’ячів — на повільній швидкості трансу

виявляється можна було просто не брати участь…
можна було не вдавитись
не було аргументів?
Саме їх то й не бракувало…
далі кінцева якого? 9-го чи куди? Можливо для когось скоріш приблизно 10-го тролейбуса
не бігти — не завжди було звідки
крізь круглу наче сірість вулицю: тебе хтось звав?

Коли знов вийшов на Артема здається вже Миром — вже був геть інший світ
де замість сонця — Надір
від околиць — до центру незносне для слуху сяйво
ро сі я!
ро с і я!!!

так от для чого потрібна — сліпа віра!
Золотом на карті Таро

мудрим камінням у голову

Так коли раптом чомусь уважно дослухався до птахів й зрозумів походження мови
ультразвук
рядком що кудись постійно тікає з під рук
саме так починається гетто
обростають зони відчужденісттю
так відтворюють резервації й штрафні батальйони

поступово по-трохи обшукують погляди поплескують словами в потрібній послідовності закручують люб’язністю руки
переходять на — ти
переходять на тебе
відкрито сруть тобі в очі — починають брати тебе за жопу

… любити Україну кажеш?
Ну то давай — виймай!
Там були й діти — мабуть щасливе дитинство…
потім з’явились ще й розіп’яті на трусиках
Що таке розум — як не зв’язка ключів кожний з яких вміє тільки зачиняти двері?
залишки людського матеріалізму
фігурки на стінах

Ворошиловград в наявності тільки в російським перекладі
вигнуто проходячи центр

намертво зрушили з точки
кров струму мова птахів та вовчий квіток кудись подалі у себе
абонемент на незворотність — або не мент
або — той самий вилупок!

Хто піде по самотнім слідам?
яка різниця ким усе це було сплановано списано?
Велика

не всі ті кого я знав кого знав — він: були не такими як їм хотілось
Не потрібно забагато знати понад-людей щоб не втриматись стати над ними
авторитет втрачається тільки — з відсутністю автора
Кожна дія кожен акорд — виконується так щоб більше до нього не повертатись…

головне уявити себе ворогом
Це солодке п’янке відчуття ніби хтось тобі показує з чого починається батьківщина
очей лінії передач
крізь цеглу сталінських маневрів
через невипадково віднайдений прямокутний час

щось рідне хруснуло під міною донецького поля
усе хуйня Міша давай по-новому:
втрачати — ніщо
мультимедійні контенти Периферійний — твій труп
усім напхати серйозних натяків й пройти собі як крізь прозорі двері через роки

Ще було місце — культове майже як Детройт
це Амстор — ільіча
окрема епопея серед галактик дуже прискореного часу нестійких літер
звісно життя іще пульсувало як і в Декорі Донбасу попре захоплений поруч із ним адміністративний штаб
Жалюгідно: бачити очима до того ж ще й поки що власними

скільки годин спливало з тебе на іліча?
Звісно можна мовчки ковтати мабуть і сперму Але відчуття підсрачника ставало навіть приємним…

10.

як протягом в тамбурі останнього потягу на велику землю…
яка доцільність нації — якщо на неї не можна насрати?
Якщо навіть зомбі вигадані — для того щоб бути
абонент звертається до недосяжності…
втім хто куди…
Він спочатку переходячи дорогу чекав тролейбуса переїжджав Кальміус частише щастило на халявчик виходив на Конституції щоб розім’ятись підіймався угору минаючи Реанімацію сходив під землю переходу на Палац затримавши себе в крамниці що колись була майже музичним Тібетом щоб купити дішману пива тому що як олень забув зайти в АТБ на набережній а до Обжори якось налом

в квітні іще можна було почути той самий: СУ — ГС!
Саме так дзенькався із кимось зі своїх ще на бульварі поета яким ще й досі вважався
… а ти люби Україну!
Тож з любов’ю у серці все ближче до Національного
ближче до голосів у пустелі
Там і побачив…
комуфляжі георгівські ніби віджаті в кротів кольори — Присів навпроти Спіймав очі — в них відвернулись
так ніби він саме по них й прийшов
втім вони почували себе: сам п’ю сам гуляю сам стелюся сам лягаю
що далі?

Стільці й педалі
мертві просто — не хочуть вмирати!
Вибігши туди де більше не зростають будинки не росте обіймами глина, переводячи порожнє дихання через бетонні сірістю програні справи
Він зрозумів що увесь час ледь йшов а поруч бігли руки з дубинами летіли пальці кийки якісь нові дні без знаків без світлофорів

Раптом помітив що правий шнурок розв’язався Зупинка: де всі?
Треба йти у бік Критого — там перевалочний пункт
цікаво: щось ходить? Особливо 23
Відразу двома перехрещеними прямими

поступово предмети впізнають своє інше не звичне застосування
Овал трамваю кудись дивився не потрібно на нього
сигаретою звичка Телефонна мова:
— ти де?
Усе добре? На критий…
обережно

На Критому було якось не правдиво звично: черги у різні напрямки скрегіт гальм Обережно
муркотіння циліндрів вихлопне дихання залишки їжі залишки страху десь мусора десь сміття десь мазки облич солодки думки про покарання смикання брів щелепи рухів запальничкою пляшку решта дрібні грошові комбінації
вже котра? Ця також нічогенька Та невже — жовте з блакитним в волоссі Це не так вже й безпечно з огляду на…

— ну як ти?
… мене накрило — однозначно лихий гострий трип
І що далі?
хз — мені здається що Це вже більше ніж занадто Це вже передоз Все в жопу
— Усі живі? Зараз важко щось напевне казати…
Пізда хлопці — ви живі ?!
А ти що в березні не пам1ятаєш? Ну нещодавно у парку Перемоги все наче по-іншому було… тиждень сплив

там був Ляшко — а він під Бахтєєвой а вона під Ахметом
Може саме тому й і по-іншому…

в присмерках вогні фар вітрин ліхтарів схожі на бійців що зарано передчасно склали зброю згорнули прапор
нойз переможених вулиць рамсився із твоїм власним
день видихався пивом

Яке можна було цілодобово дістати Проте відкрито сопати вже — ні
Важливо було…

Про що тим часом ти думав?

11.

Чомусь мабуть схоже на той самий гул що віддається по трубах й тільки трохи згодом розумієш що то з ДМЗ який о котрій там-ось годині постійно з’являвся без попередження й непомітно згасав
Відчув мотор війни? Вчепився зубами…

Соціалізм мереж Провал відсутнього часу І посипались зі сраки: уповільнено розпростерті продовження та елементи кольору що так і тхне болотним кривавим одягом безповоротні вказівники спорожнілі соти нічні щілини уяви ідеологічні словники бажань ще раз відібрані крадені речі прорізана шкіра зору невдалі серцеві спроби луна землі абсолютні кладовища джунглі ерозії матки улюблені питальні слова імена що вже спізнились голі літери ніг сліпі ламані лінії мікрораїв повинна у всьому пам’ять схожість пластиліну облич нерозпочаті продовження всесвітня історія тіла справедлива платня за чиїсь там бля гріхи планокури поети заборонені вбивства — вбивати можна тільки у передбачених для цього місцях: коло стінки або серед поля впорядкована кількість приголосних та голосних смертельно поранені відчуття власного… наручні кайдани щасливих як годинники золота омана речовин мовна умовність цілодобових цілей шуми істин меланхолійні стволи неприродні пози і стовбури пустельні приміщення пляски танки танців випадкова сокральна жертва березня( Дмитро Чернявський) чи просто перейшов дорогу в непотрібному місці?.. граніт на зубах переможні гриби залишки потрібного для життя суму незворотні осяяння каміння розуму натюрмортів пейзажі інші звукові шляхи як є ствердні — ні зречення досвіду кропіткі оплески віддалені ніби потяг ентропії перевищена швидкість без електричний світ…

слуги зажди карали своїх господарів — тим більш народні Темні крики березня: Ти повинен був там бути! І хто залишився останнім із могікан ?!
Перші пам’ятають те що другі розуміють а треті тільки хочуть…

другі розуміють те що пам’ятають перші
а треті хочуть того що пам’ятають перші та розуміють другі Нові пластикові руки залізні очі прозорі зуби дикі приховані мінами ноги — Ти сам поводишся як однорукий бандит!
Квест на хресті — примусовий тріп

і весна як перший осінній день
як дерев’яна конячка у пам’яті хто жив по-сусідству в дитинстві

і колишній однокашник що зустрів тебе металевим поглядом дула гвинтівки на сепорськім блок-посту так й не зазирнувши в твої очі

12.

Відчуваєш як він поступово росте й вона також Ти хочеш щоб вона це відчула притиснуті піковою годиною у громадським засобі пересування
хто зна? Можливо наскільки її половинки стануть твоїми?
Обережно ніби випадково торкаючись пальцями стегон тканину ласуючи мочками шовк білизни
вдягнутої саме для цього?

Безкінечна історія приречена тільки на початок Бути присутнім… яка честь
Якщо трохи відхилитися то вже вона шукає своїм задом кінець
як блогер нав’язує себе
але коли він просунув поміж нею руку і вказівним натиснув на… вона стрімко стиснула ноги
Чи варто довіряти свободі дерев?
Кастрований спокій

дотик льоду до віків
До Харкова були дуже не прості виїзди А той самий у вересні одинадцятого й взагалі клауд-треш
із Металістом
Матч завершився 1:2 на останніх хвилинах на користь кротів І потім біля стадіку було відкрито полювання на усіх хто виходив з гостьової трибуни

летіло каміння пляшки уламки огорожі ще якась там хуйня Тут потрібно віддати належне мусорам — можливо саме вони й врятували А можливо що й завчасно були в курсі Ми сиділи на другому поверсі залізничного вокзалу й ні хуя не знали що робити проте чомусь була якась впевненість що цей вечір закінчиться не в реанімації Навіть коли під конвоєм нас завели до потягу у вагоні не вмикали світло доки він не рушив Й в присмерках перону я знов побачив ту саму дівку що вже раніше бачив серед тітушок від харківських хуліганів які намагались прорватись до тих кого привезли на Шахту й тих хто приїхав на собаках На вигляд ій було років 16 а може й усі чотирнадцять Її тіло й рухи чітко врізались у світло ліхтарів негостинного перону Де потім я потім її?..
ким вона була — кмс із кік-боксу чи тайському… Як саме знайшла себе серед довкола футболу? А чому б й ні — жінки ж бувають у всьому Й навіть у мужиках
Хоча ще здається у 08му році можна було почути Донецьк-Харків-Алкоголь!
Ці відносини заслуговували на краще
проте багаторічний союз між вболівальниками Одеси Донецька та Харкова розірвався самі знаєте з яких причин

Й ось за три роки…

патове становище Вона розтиснула стегна але він не забрав руку Ніяковіло вона трохи озирнулась Що робити? Здійняти галас — чи віддатись оргазму Відчуває — тече
та як він посмів? Але ж це — воно!
Й може від сорому може від голоду приниження зникає звичний супротив й вже вказівний в середині тебе
зібравшись із силою спроба звільнитись завершується другим пальцем в тобі й остаточно викликає покору

чорне тісто натовпу — геніально виживає звідси Одного разу в тамбурі поїзду Дніпро-Київ я спіймав себе на поглинанні уявою того що звалось тупняком чи може це було під час втикання у скло 7го тролейбусу на останньому опівнічному шляху до дому й так і відклалось у діряву кишеню пам’яті про своє ніби-то існування що навіть досі незрозуміло де залишився можливий вхід у себе та звідки прийде зупинка на котрій вже не потрібно буде виходити

сигарети у ліжку Пожежі ніби для того й існують Перший зміїний укус
ми жили швидше ніж інші вмирали
Чи вистачає сильонок? Та пох…
плями днів що залишали по собі хоч якісь рухи на циферблаті відведеного й вкраденого в тебе часу
Соло:

на з’їдання майбутнього на посміховище ніхто не повинен нікому Цього могло не статись: проте таки відбулось такі довгі щасливі життя перед тим як приземлитись на самому початку не вірне музика народилась не в церкві проте схожа на молитву перекладати її на ноти дорівнює складанню формули вітру Усі безумовно усі фактори трансплантація різних кольорів тижня трансляція кінцевих Що по-вашому можна побачити? Занесло післязавтра Бажання бути вбитим рядовим під час піхотного наступу зникло якось саме по-собі Звісно вона ловила мої погляди спрямовані на її дині проте це навіть здається їй лестило мабуть ці погляди йшли від того хто не просто дивиться а знає що робить Не милується майже торкається Хоч насправді я не певен що дав би собі слушної ради

куди ведуть спогади Де їхній фініш? Раптові як та німфа що її охайно відкриту піхву споглядав у Лисячій бухті
чи впізнала вона?
Тоді наші очі зустрілися її малі губи лисніли розтягнуті позою на-пів Лотосу
як і зараз різко відкинула в бік
Гілки розчарування
огидно вмирати влітку Фізична культура читати на відстань думок

напрочуд оригінальне знайомство: раптово задравши їй сукню фоткати й питати
— Чи ви не художниця часом?

Чітко до дикості як потім кінчати їй в рот
реальність не існує до певного початку зникнення
Після прочитаного — не лишати нікого Хто взагалі…
серцем собаки За державним столом У білій дірі — що так названа автором за повній пітьми власним вікном у себе Не завжди помічаючи відсутність дверей та інших отворів чи на зло або відвертатись як міф від талану користуючись нагодою зірватись на хуй Усяк продовжувати розпочинати наново нюхом руйнувати склеєну соплями гламурну вазу квітів хаосу Пальці стискаються — жмуть

крізь мене проходив Артема Личаківським на Хрещатик спалюючи свічу горизонту
й навіщось не робив так щоб ніхто не вмирав вивчаючи тканину життя
як перші стратонавти
як перші наслідки
як те що ніколи не було головним проте залишалось найдорожчим не маючи жодної ціни
і вікна що колись були свої

по ягоди по пиріжки із грибами
вивчати дарувати жолуді під небом що як кава
такий власний такий твій світ — почав відчувати себе режисером?
Чи суфлером?

Подивись на жінку — твою мать!
… для чого
то чиє це море: меленкіно юрівка сєдове авдіївка — їх чи твоє ?!
Одеса чи Ялта?
Феодосія чи Бердянськ?

Все обумовлено кліматом Подібно цеглі у східно-берлінських стінах
превелика реанімація: а хто його бачив?
Розміри продовжували зменшуватись відстані — не вважатись
як триває — наскільки любов?
Окупований виміром час засуджений Бойлем-Маріоттом який не бачать у жодні з дзеркал
Яка група крові на рукаві сонце чиїх мерців у бокалі?
тільки селфі зникає з татуювання
Він почув: українська література й досі залишається суто академічною
її не цитують
хто такий Підмогильний? Вже не кажучи про Горобчука чи Семенка Їх знають переважно тільки якісь письменники втім далеко й не всі
Хоча знов таки: Стус Жадан Андруховіч Карпа Ульяненко Коробчук Барка Коцарев…
та усе це — квасоля Учорашні бля котлети Туди від звідси гайки вже закручені ще не видно в який бік
— ти забув Воробйова
— Миколу?
Не кожне вікно казало про наявність організмів що не перебувають під сном дій проте щось схоже було в картині першого парку юрського періоду коли по воді кола Бажання вештатись й безнадійно бігти поєднались у плач сміху в барабан саксофону крізь ножа мозок епілогом з дитинства знайомого духу із-заду крамниці що біля школи Мавпа чічічі — комплекс меншої вартості Чий Крим? А? Торгують завжди тільки тобою Наближення уяви Ракетні майданчики для дітей з обов’язково руськими гірками зморшками не дешевого повітря китайськими жовтими картками й мапами нікуди не схованих скарбів відкладених на сніданок криваво відсутніх коштів що так бережливо винищувались знов проростали натякали крапали хмурили брова зі своїх хрустких ікон злягались із математикою Й оселедці за знижкою

13.

пам’ятати нинішнє — марна справа
минуле обертається довкола ілюзорного післязавтра Залишається завжди тільки підкрадатися з-заду до подій що ніби відбуваються саме зараз
Ми ніби не відчуваємо що перевдягаємося в — нас
відчаєм щастя в розпачі везіння Відсутність — ніколи не відбувається…
На що можна не розміняти себе?

З якого прошарку суспільства він або я виліз — з робітничого
класу?
Тобто все-таки класи — поділені проштамповані загорнуті стверджені все з’ясовано можна розходитись долучатись поплескати по плечу розказати знайомим здіймати поважно бровами
невимушено проводити вільний в лайно час
в жодному разі не поступатися відсутніми принципами Не надавати свободи особам що не достигли
вісімнадцяти років — чого?
Усі на показ

нікуди дівати цей ніби за акційною ціною всесвіт — як занозу що ніяк дістати з того самого місця дитячого миру
Типова сніжна засмага переслідує тих хто постійно полює на музику
необов’язково зриму Непередбачливо стерту ніби для того й хімічну нейтронну
Як будь-який клас крізь географічну призму: де саме зароджується оце твоє — ні ?!

Чуєш ти — як на це можна ставити як це можна читати?
Той хто народився серед пустелі — полюбляє пустелю завжди чекає на неї
як літери спогадів що поступово зникають
з останнім місцем весни

як про все відразу

як екстремальне полювання на привидів
Завжди чомусь буває соромно за свою поведінку Перед ким в першу чергу?
Але лише буває

шум часу залежить від чуттєвості не тільки Вуха
й залишає непроглядну тінь саме коливання думки що гадюкою влізла у хату та сховалась попити водички з унітазу
То саме такою ти її запам’ятав? Довічна — Нічия
мабуть це буває у тих хто відчуває провину за чиюсь смерть

згодом як вода камінь як пісок в скло
як не відворотно перевищена швидкість Як довільний термін навчання вивчанню
Хто там співає в тобі?

Так і відчуваєш ніби речі як звуки й звуки як цифри як колір Змішувати це взагалі властиво усім Тягнути усе це густіше як молотком в голові
То коли ти відчув — коли йшов з ними чи коли пішов з подивом що вцілів?
Можливо із самого початку ні про що…

вкотре кінчати Так а може знову закінчувати й знову не припиняти…
Ви — це якась множина Ніби коли приходить той вік що вже важко сказати де саме ти із усіх твоїх — я
умовність мови припиняє бути чимось…

де саме є та вона? Хто з них буває той самою? Ознака її — не читає
багато звісно вона й не зможе спалити Проте володіє словами не гірше за молодого Платонова Хіба це показник — чи в нього був свій пункт?
Стосовно черги потреб що повинні складати відповідні маяки візерунків які були наявністю звертати увагу

з того ж витвору й шаблони
тиск часу Й епохи самого себе — що вже канули геть
Нікуди не подінеш ))

як дике поле — посеред дикого поля
конопля по-під трасою
швидкість пітьми завжди вище за світла — банальність краси
Він так і не звик поводити себе суспільстві Правильно? Тому й намагався заховати себе у натовпі посеред агресивного спілкування Втекти навпаки
сало печалі

велике всесвітнє кохання навпаки

Тримати себе за свій ланцюжок
короткою миттю проникаючи в час охоплений зором Серійний вбивця себе
Усе велич неможливого Весняні сутінки
без потрібного шуму
Хоча енергію натовпу можна відчути її течію його стояк
позаяк усе відбувається тільки в минулому Десь там на зорі першої думки На сході

без музики пісня ритмом без мови Поза відбору словами — важкий шлях крізь іржу Самотній як вибір
в запаху моря — запахом смерті? Моральна їжа
В хащі в зірки що камінцями на лобовому склі зовсім іншого тв ...

(дальнейший текст произведения автоматически обрезан; попросите автора разбить длинный текст на несколько глав)