[ Чорна Любов ]

Одна дівчина шукала Любов.

Та ніяк не могла подарувати Спокій.

Душі своїй.

І ось.

Вона уявила його.

Янгола.

Намалювавши тому крила гарні.

На спині.

Чорні.

Не білі.

Немов птах.

Він був таким сильним.

Її творінням.

Душа хворіла Біллю.

А він, той Янгол цілував ту гіркість.

Солено-білих сліз.

В обіймах чорних крил.

Дівчині подобалося дивитися на їхню Любов.

У серці.

Кольору червоної краси.

Навмання.

Та все ж, відчувала що це — ілюзія.

Чарівна у хмарах.

Які певно розчаровують, та потім гартують у ній небажання вірити.

У любов.

Маленьку.

У Любов.

Велику.

Залишається хіба, гірка Іронія.

Несамовита Біль.

Неприємна Сірість.

А між ними — знедолена зневіра.

Жахливо.

Псувати гарну уяву — чорною фарбою.

Та чи може Любов бути не червоною, а саме чорною?

Тим хто побачить у ній Душу.

Зігріє в обіймах.

Тим хто є Янголом.

Кожен.

Кожна.

Та намалюють Дійсність.

Щирої любові.

Що є у наших долонях.

Замурзаних повіках.

Чорно-білих сліз.

Тим хто хоче бути Творцем.

Щасливих очей.

©Альбіна Діденко

05.11.22