Цирцея

Рік потому я знайшла цю дивовижну книжку.

Відважну героїню.

Сильну та мудру Цирцею.

Авторка якої Мадлен Міллер.

У країні книжок, сюжету, тексту та цілого Всесвіту — я неначе відчуваю себе щасливою подорожуючою.

Греція.

Античні міста-держави.

Філософські погляди.

Боги.

Богині.

Майже титани.

Майже олімпійці.

Майже смертні.

Майже чудовиська.

Майже справжні.

І всі вони поєднують у собі — Дари.

Ти знайомишся із Прометеєм, Зевсом, Афродітой, Одіссеєм, Аполлоном, Афіною, Пасифаєю, Артемідою та з багатьма іншими героями, не менш цікавими та важливими у становленні однієї напівбогині, напівсмертної Цирцеї яку відносять до вигнанки, тобто до аутсайдерів серед кращих і красивих.

Тьфу, як на мене звучить не клас.

Цирцея не гарна зовнішньо.

Як для когось.

Але її Дар не гірший від усього того Натовпу який і оточує її.

Ось в чому сенс.

Нам важко уникнути токсичних відносин із кимось.

Та під цим кутом, нам важливо і не стати тією токсичною людиною яку під тиском наповнює своєю токсикологією — Юрба.

Цирцея — Воїн.

Зі своїми комплексами у собі.

Зі своїми страхами у темряві.

Зі своїми недоліками при Світлі.

Вона не боїться бути собою.

Як деякі красиві та кращі.

Нехай її не любить батько.

Ненавидить сестра.

Зневажає брат.

Проклинає мати.

Не кохає коханий.

Вона не вважає себе нещасною.

Вона не бере приклад з Усіх.

Вона вчиться у себе.

У свого серця.

У своїй Тиші.

У власній Красі.

І це надихає.

Не повторювати чиюсь поведінку.

Ставлення.

Відношення.

Просто будьте собою.

Не кимось у минулому.

Зараз і тут.

Щиро і без накопичень.

Чи варто говорити що я раджу кожному цю міфологічну історію?

Так!

Беззаперечно.