Щасливі Голі Люди (книжка)

— Ромо, я хочу із тобою розлучитися!

— Добре. А де речі, до речі?

Він був голий.

Із однією шкарпеткою на нозі.

А героїні було соромно.

Чоловік.

Майже колишній не виглядав таким засмученим.

Речі?

Хіба дають захист у відносинах, якщо ми поводимося не зовсім доречно у таких випадках…

Випадки для цього і існують щоби зрозуміти для чого ми взагалі сходимося і розходимося.

Кохаємо за щось.

Та й за щось перестаємо кохати одне одного.

Щастя як голка, інколи гостре, а іноді ламке.

Неможливо уявити собі його по-справжньому голим.

На дотик.

Гарячим.

Холодним.

Солоним.

Солодким.

Його ніяк випити, з'їсти та виплюнути назавжди.

Це є.

Просто є.

Як Сонце та Небо.

Від них не позбутися.

Або ідеш назустріч, або вмираєш у бруді.

А чому Зла та Добра баба є прототипом несправедливості у житті Суспільства та Природи?

Ось, добра баба нехай одинока та поважає природу.

Зла, чомусь подібна до суспільної свідомості йде проти природи переступаючи через свою совість у зморшках.

І все ж таки у цьому разі перемагає НІЩО.

Ні Зло.

Ні Добро.

Ні Суспільство.

Ні Природа.

Просто це знов є.

І знов залишається таким без змін.

Взагалі.

Абстрактно, так.

Тому, якщо буде час, раджу прочитати класну письменницю Катерину Бабкіну та її незвичайні історії-спогади у книжці «Щасливі Голі Люди».

Дякую за любов та увагу до паперових книг!