Ну дуже дивне знайомство (Глава 2)

Крізь вікно пробивалися тепленькі промінчики сонця, легкий вітерець, що проходив крізь відкрите вікно, лоскотав обличчя, пташки давали свої ранні концерти.
— Прокидайся, соня, сьогодні в нас багато справ!
Тихо, крізь сон, лунали слова мами, яка вже встигла прокинутись.
— Дай мені п'ять хвилин, мамо!
— Ну ні, давай підіймайся та йди снідати. — все голосніше казала мати.
Афіна намагалася приператися, але мама як завжди виграла суперечку та дівчина все ж піднялася з ліжка.
— Приводь себе до ладу та іди снідати.
— Маааа, а мені обов'язково ходити по справах, може я залишуся вдома? — сонним голосом питала дівчина.
— Ні сонечко, як би тебе це не розчаровувало. Тобі треба підібрати новий одяг, а також деякі речі до школи. — відповіла Афіні мама.
Дівчата поснідали та поїхали по магазинам. Стиль в Афіни був дивний, вона вдягалася саме на манер відьом. Але їй це ну дуже пасувало.
— Мам, дивися яка гарна сукня, ну давай зайдемо, я лише поміряю. — трохи голосно вимолювала в мами Афіна. — Ну будь ласочка!
Агнес розуміла, що дочка від неї не відчепиться.
— Добре, підемо подивимося, що там!
З превеликим задоволенням, Афіна одягала цю саму сукню. Високий ворот, довгі рукава, резинка на талії. Сама сукня була довга, з високим розрізом на правій нозі.
— Матусю, ну як тобі? Скажи чарівна сукня. — з вогоньками в очах промовляла Афіна.
— Так сонце, тобі дуже личить. Я думаю, ми її візьмемо.
— Дякую, дуже дякую, матусю. — хіба не з вереском відповідала дівчина.
До вечора дівчата проходили по магазинах. Побачивши, що вже п'ята година вечора, вони забігли в магазин по тортик. Та пішли додому. Як тільки вони зайшли додому та розпакували сумки, дверний дзвінок зазвенів. Агнес відкрила та побачила там жінку, приблизно того ж віку, як і вона.
— Добрий вечір!
— Доброго вечора, чим може бути корисна? — запитала Агнес, з повагою до незнайомки та двух хлопців, що стояли позаду.
— Вибачте, я така не ввічлива. Вероніка… Вероніка Сміт, а два хлопця позаду мої сини.
— Хлопці, а ну привітайтеся. — трохи розсіяно сказала Вероніка, до своїх синів.
— Доброго вечора, міссіс…
— Міссіс Браун, Агнес Браун. — трошки перебивши хлопця сказала Агнес.
— Так, доброго вечора, міссіс Браун, я Джейсон. Це я вчора виманив ващу дочку гуляти. — з посмішкою на все обличча сказав хлопець.
— Пф, дивіть який хвастун! — перебив його другий хлопець. — Доброго вечора мадам, я Келвін, старший брат, цього телепня. — сказав хлопець, підштовхуючи брата в плече.
— Дуже приємно, прошу вас проходьте, ми з донькою як раз торт купили. — Агнес була тільки рада гостям та знайомству з сусідями.
Вони пройшли на кухню та розсілися за столом. Джей та Келвін розмовляли про своє, а мами про своє. Афіна в цей час вийшла після душу та переодягнувшись в нову сукню, пійшла на перший поверх, аж ніяк не очікувавши, що там буде хтось, окрім її мами.
— Ну що мам, хто заходив? Сподіваюся це був кур'єр, з моєю піц… — дівчина замовкла й навіть випустила з рук рушник.
Джей посміхнувся та пімигуючи, помахав їй привіт. По ньому було дуже видно, що вона йому подобалася, сидів та задивлявся на неї, як цуценя на свою улюблену іграшку.
— Знайомся доню, це наші сусіди! — Агнес гукнула до доньки, з щирою посмішкою. — Хоча з одним з них ти вже знайома, якщо я правильно зрозуміла.
— Так міссіс Браун. Зі мною! — через пів будинку викрикував Джейсон.
— Так Джей, ми усі вже це зрозуміли, що це САМЕ ТИ! — скзала мама хлопців. — Привіт сонце, я Вероніка Сміт, мама цих двох дурників. — з теплою посмішкою до Афіни привіталася Вероніка.
— Я Афіна, дуже приємно з вами познайомитися. — сказавши це, дівчина направилася до хлопців. — Ну що ж, давайте познайомимося. Мене звати Афіна, мені 17 років, я люблю танцювати та грати на гитарі.
— Я Джейс… — не встиг хлопець договорити, як Афіна його перебила.
— Джейсоне, я про тебе вже все чула, я чекаю відповіді твого брата. — з легким гнівом сказала дівчина.
— А ти мені подобаєшься, лисичка. Я Келвін, але для тебе Кел. Мені 21, я вчуся на актора, так що я завжди можу стати твоїм Ромео. — підмигнувши сказав хлопець.
Афіна бачила, як Джейсон почервонів від гніву, але на той час її цікавив лише його брат. Його карі, майже чорні, очі. Його чорне густе волосся та ледь помітні скули. Дівчині здавалося, що вона закохалося з першого погляду. Вона буквально не могла відірвати очі, від обличча Кела.
— Чого так дивишся, мала? — з посмішкою запитав Келвін
Але дівчина не могла відповісти, її погляд зупинився на рожевих губах та ледь виглядаючих кріз них кликах.
— Подобаються губи, хочеш поцілувати? — з хитрим поглядом казав хлопець.
— Я… Ем… Вибачте мені потрібно відійти. — щоки її горіли наче від вогню.
Афіна вмилася холодною водою, але ніяк не могла викинути з голови той вислів: " Подобаються губи, хочеш поцілувати?" Вона ще раз вмилася, аж раптом в двері постукалися. Дівчина відчинила та побачила перед собою Келвіна.
— Ти так і не відповіла, мала, хочеш поцілувати?
— Ну… Я не знаю…
— Чого ти так рзхвилювалася, кажи як є. — трохи заспокоївши дівчину, сказав хлопець.
— А якщо так і я цого хочу? — за секунду посмілішала дівчина.
Хлопець трохи здивувався та навіть трохи відступив назад.
— Так і знала, я відчувала, що це усього-то жарт. — трохи розчарувавшись дівшина сказала це.
Але Кел почав підходити до Афіни ближче. На стільки близько, що вона чула його сердцебиття.
— Щ… Що ти таке робиш? — відходячи спитала Афіна у хлопця.
Проте він не збирався відповідати словами, він впився їй у губи…