День 6 Мистерия 24 (Глава 26)

Мистерия
двадцать четвертая.«Маркиян Хватанюк versus Вильям Шекспир»

– А не було ніякого Шейкспира! – снова повторил Маркиян Рахваилович. – Все це анґлійські жиди понавидумували.
И, не дожидаясь разрешения Светланы, он начал свой рассказ.
«Слухайте, що я вам оце розповім. Нічо ви не знаєте. А я вам те скажу, що є чистісінька правда. Але її ніхто в Европі не хоче слухати. І тут теж приховують від українців. Та от, знайте: ніякого Шейкспира не було! А були наші, українські хлопці та дівчата: Віла Шейко, Йосип К., Списенко Роман і Рада Раденюк. От навмисне візьміте перші літери із їхніх імен та прізвищ – то й вийде вам Шейкспир! Це ще п’ятсот років тому було. Вони були мандрівними поетами, співаками та акторами і подорожували усією Европою. І у Голяндії си познайомили із англійським графом Пилипом Сидні, який там воював за Вільгельма Оранського проти еспанців. І так вони йому си уподобали, що він їх до Анґлії запросив – за свої гроші. Тим більше, що він добре розумів, що анґлійці теж від галичан походять, а ці наші саме й були з Галичини. То він їм у Лондоні і театр зробив – Ґлобус, може чули? І оцей псевдо – Шейкспир – також заофірував, аби схоже було на анґлійське. Тим більше, що він і свої власні твори (бо він теж собі щось писав) підписував як Шейк Спір, тобто Той, Хто Списом Потрясає. І от вони, наші українці учотирьох гуртом уклали усі траґедії, комедії та сонети, що їх зараз тулять Шейкспирові, якого насправді ніколи не було. А сам Пилип у Лондоні знайшов цього жидка Ш; кспера – дрібного фактора зі Стретфорду і, щоб заплутати публіку, зробив його антрепренером театру Ґлобус. Але потім сам Пилип Сидні загинув на тій війні у Голяндії проти еспанців, а наших усіх українців – авторів і акторів того театру Ґлобус – забрала епідемія чуми. Може пам’ятаєте? – Ще Тарас Шевченко написав про се таку собі маленьку траґедію «Пир під час чуми». Пам’ятаєте?*

* – Слушайте, что вот я вам расскажу. Ничё вы не знаете. А я вам то скажу, что есть чистейшая правда. Но ее никто в Эвропе не хочет слушать. И тут тоже
скрывают от украинцев. Та вот, знайте: никакого Шейкспира не было! А были наши украинские хлопцы и дивчата Вила Шейко, Йосип К., Списенко Роман и Рада Раденюк. Вот нарочно возьмите первые буквы их имен и фамилий – то и выйдет вам Шейкспир! Это еще пятьсот лет тому было. Они были странствующими поэтами, певцами и актерами и путешествовали по всей Эвропе. И в Голяндии познакомилися с английским графом Филипом Сидни, который там воевал за Вильгельма Оранского против эспанцев. И так они ему понравилися, что он их до Англии пригласил – за свои деньги. Тем более, что он хорошо понимал, что английцы тоже от галичан происходят, а эти наши как раз и были з Галичины. То он им в Лондоне и театр сделал – Глобус, может слыхали? И этот псевдоним – Шейкспир тоже предложил, чтобы похоже было на английское. Тем более что он и свои собственные сочинения (ведь он и себе тоже что-то такое писал) подписывал как Шейк Спир, то есть Потрясающий Копьем. И вот они наши украинцы вчетвером склали все трагедии, комедии и сонеты, что сейчас тулят Шейкспиру, которого на самом деле никогда не было. А сам Филип в Лондоне нашел того жидка Ш; кспера – мелкого фактора из Стретфорда и, шоб запутать публику, сделал его антрепренером театра Глобус. Но потом сам Филип Сидни погиб на той войне в Голяндии против эспанцев, а наших всех украинцев – авторов и актеров того театра Глобус – забрала эпидемия чумы. Может помните? – Еще Тарас Шевченко написал про то такую себе маленькую трагедию «Пир во время чумы». Помните?

– Ми «пам’ятаємо», – отозвался Вольдемар, – что «маленьку трагедію» «Пир во время чумы» написал вроде как Александр Пушкин!
– «Вроді как Аліксандер Пушкін»! – передразнил его Хватанюк. – Оце і є така ваша москальська вдача: брехати, брехати і брехати. Всьому світові відомо, що написав Тарас, а воно – дивітьси! – Пушкін-Плюшкін! І взагалі, от дивлюси я на вас усих та й думаю, куди я си втрапив? Як у загряни¬цю яку, себто за кордон. Хіба тут у вас Україна? Ні, не Україна. Жадного свідомого не бачу. Аби хоч їдна собака тут українською говорила. От ти, наприклад, Вольдемаре (ну, і ім’я, най його шляк трафить!), чого ж ти – живеш в Україні, український хліб їси, а українською не говориш? Невже не вмієш? Не навчивси?*

* Вот это и есть ваша москальская привычка: брехать, брехать и брехать. Всему свету известно, что написал Тарас, а оно – глядите! – Пушкин-Плюшкин! (Пан Хватанюк в данном случае несколько неправ. Маленькую трагедию «Пир во время чумы», как это ни прискорбно для нас, украинских патриотов, написал все-таки Пушкин. Прим. Сост.) И вообще, вот смотрю я на вас всех и думаю, куда это я попал? Как в заграницу какую, то есть за кордон. Разве тут у вас Украина? Нет, не Украина. Ни одного свидомого не вижу. Хотя бы одна собака тут по-украински говорила. Вот, например, ты, Вольдемар (ну и имя, чтоб его чорт побрал!), что ж ты – живешь в Украине, украинский хлеб ешь, а по-украински не говоришь? Неужели не умеешь? Не научился?

– Да нет, – отозвался Вольдемар, – как говаривал в аналогичном случае Тарас Шевченко: «Ба, умію, та не хочу!». А насчет хлеба – миленький, я ем только тот хлеб, который сам зарабатываю, тебе понятно? А вот про тебя, чей хлеб ты ешь – не знаю. – Ось воно як! Ще й воно Тараса згадало. Воно, видите, не хоче! От я й кажу, любі друзі (най вас усіх шляк трафить!), – продолжил свою историософскую мысль пан Хватанюк, – що як на еміграції мені доводитси жити, як на еміграції… А чому? Мабуть Бог покарав. Випробує нас, українців, Бог, зловживає нашим терпіннєм. І це вже не одну сотню років має таку біду моя нація. Кажуть, була колись Київська Русь-Україна. Гнівила, мабуть, вона Бога, що той розпорошив її. Знищили її кляті татари-монголи. Але не до кінця, бо Галицька Русь постала натомість. Король Данило був великий правитель. При ньому ніхто навіть гавкнути не смів на Вкраїну. Але помер Данило – і нас загарбала Л; тва, а згодом і Польща – Жеч Посполита. Ну, під Л; твов нам ще може і не так погано жилоси, особливо, коли вона си др; жила із Зол; тов; рдов проти клятих москалів. А згодом, як прийшли на наші землі кляті ляхи, а з ними і кляті жиди, зовсім лихо стало людові. Тим паче, що знищили Зол; ту; рду кляті москалі, а дуже си підсилив клятий кримський хан, якому допомагав клятий турок зо Стамбулу. Скільки від них наруги натерпівси наш люд, скільки його мільйонів згинуло у східнов рабствов – то лише Бог один святий знає. І не годні булисмо ніц тому зарадити, і не було кому пожаліти нас, і не було кому пожалітиси. І тоді нарід сам зробив собі захист. Запорозьке козацтво! Цвіт нації! Хіба може хоч їдна нація на світі си похвалити, що вона зо свого тіла породила такого лицарського ордена, таку гонорову самооборону! Жадне військо не могло си змагати із запорожцями – ті били своїх ворогів усюди: і в Україні, і у Польщі, і в Туреччині, і в Московщині! На землі і на морі. Кажуть, що бачили наших чубатих навіть і за морем – в Гамериці. І там вони були первшими. До речі, щоб ви знали, навіть чуби – чуприни – до Гамерики заніс хто б ви думали? Звичайно, українці! Це ж після них индиянці почали й собі носити чуприни!*

* – Вон оно как! Еще оно и Тараса вспомнило. Оно видите ли, не хочет! Вот я и говорю, милые друзья (чтоб вас всех чорт побрал!), – продолжил свою историософскую мысль пан Хватанюк, – что как в эмиграции мне приходится жить, как в эмиграции… А почему? Наверно Бог наказал. Испытывает нас, украинцев, Бог, злоупотребляет нашим терпением. И это уже не одну сотню лет имеет такую беду моя нация. Говорят, была когда-то Киевская Русь-Украина. Гневила, наверно, она Бога, что тот рассеял ее. Уничтожили ее клятые татары-монголы. Но не до конца – Галицкая Русь встала на ее место. Король Данило был великий правитель. При нем никто не смел даже гавкнуть на Украину. Но помер Данило – и ее загарбала Литва, а потом и Польша – Жеч Посполита. Ну, под Литвой нам еще может и не так плохо жилось, особенно, когда она дружила с Зол; той; рдой против клятых москалей. А потом, как пришли на наши земли клятые ляхи, а с ними и клятые жиды, совсем лихо стало людям. Тем паче, что уничтожили Зол; ту; рду клятые москали, а очень усилился клятый крымский хан, которому помогал клятый турок из Стамбула. Сколько от них надругательств натерпелся наш люд, сколько его миллионов згинуло в восточном рабстве – то лишь Бог один святой знает. И не годны были мы ничего сделать, и не было кому пожалеть нас, и не было кому пожалеться. И тогда народ сам сделал себе защиту. Запорожское козачество! Цвет нации! Разве может хоть одна нация на свете похвалиться, что она из своего тела породила такой рыцарский орден, такую благородную самооборону! Ни одно войско не могло противостоять запорожцам – те били своих врагов всюду: и в Украине, и в Польше, и в Туреччине, и в Московщине! На земле и на море. Говорят, что видели наших чубатых даже и за морем – в Гамерике. И там они были самымми первыми. Кстати, чтоб вы знали, даже чубы – чуприны – в Гамерику занес кто б вы думали? Конечно, украинцы! Это ж после них индиянцы начали и себе носить чуприны!

– Это, конечно, все очень мило, Маркиян, что вы так интересно рассказываете нам про свое открытие Америки, – перебила Хватанюка на правах председателя Светлана, – но нельзя ли поближе к нашей теме? А то, если, например, Феня начнет нам излагать всю историю еврейского народа – тогда уже точно никакой Декады не хватит и самого интересного мы так и не узнаем. Давайте, если можете, лаконичнее!
– А з чого це ти, кобіто, узяла, що исторія жидів довша, аніж українців? Ти ж нічого не знаєш, і не знаєш, що наша исторія си тягне ще з Трипілля – отже, їй вже більше як сім або навіть дванайцять тисяч років! І якби не українці, то ви б досі усі на гілках сиділи й лапу ссали*.

* А с чего это ты, женщина, взяла, что история жидов длиннее, чем украинцев? Ты ж ничего не знаешь, и не знаешь, что наша история тянется еще из Триполья – так что, ей уже больше как семь или даже двенадцать тысяч лет! И если бы не украинцы, то вы б до сих пор все на ветках сидели и лапу сосали.

– Да знаем, знаем! – вновь вступил в дискуссию Вольдемар. – А ты знаешь, Маркиян, что когда Господь собирался лепить Адама, то глины он попросил у украинца? Потому что наша украинская глина самая лучшая в мире.
– Ні, ви бачили таке? Воно ще й смієтьси! То я взагалі вам нічо не буду розказувати! На чорта мені здавси ваш жидівсько-москальський Господь!**

** Не, вы видели такое? Оно еще и смеется! То я вообще вам ничего не буду рассказывать! На чорта мне здался ваш жидовско-москальский Господь!

Видя, что Хватанюк пошел вразнос, Светлана решила сменить тактику:
– Скажите лучше, Хватанюк, что вам просто нечего рассказать – вот вы и тянете волынку!
– Я не маю?! – аж подпрыгнул на своем месте Хватанюк, – Та щоб ти знала, у мене цих Хвеноменальних балачок на десять Декад вистачить! Ви ж самі слухати не хочете!***

*** Я не имею?!, – аж подпрыгнул на своем месте Хватанюк, – Та чтоб ты знал, у меня этой Хвеноменальной болтовни на десять Декад хватит! Вы ж сами слушать не хочете!

– Маркиян Рахваилович, миленький! – обратилась к нему Валерия Александровна, – А вы не отвлекайтесь. Рассказывайте, что хотите. Только не возбуждайтесь понапрасну – берегите нервую систему. А мы вас поймем. Здесь все друг друга уважают. И к вам мы хорошо относимся. Правда, Феня? Не будьте только излишне мнительным. Всем нам еще, ох как, силы понадобятся!
Хватанюк уже и сам понял, что зарапортовался, но в силу своей природы он, понятное дело, никак не мог признать свою неправоту. Поэтому, состроив недовольную мину, он сказал:
– Ну, добре. Так і бить. Слухайте, але не перебивайте. Про що це я хтів розказати? Еге, ось про що! Про те, що всім народам на світі якось легше живетьси, як нам, українцям. Всі тільки і дивлятьси, аби заподіяти нам якої шкоди або біди. Звісно, що такої землі, як у нас, ніде у світі немає. Ось вони усі й хочуть її загарбати. А що українцеві робити? Тільки самому себе боронити. А ви кажете «бандерівці»… Та Бандера святий чоловік був! А який освічений, розумний! І він створив Організацію Українських Націоналістів, щоб си боронити від ворогів – від ляхів. Аби ви знали, як ті кляті ляхи збиткувалиси над нашим людом! Вже сил ніяких не було терпіти! От Степан і організував ОУН. А тут, у трийцять дев’ятому році, коли Гітлер – Слава Йсу! – ляхів побив, Совіти прийшли. Як усі раділи! А особливо ті дурні з КПЗУ – комуністичної партії Західної України. А розумні люди тільки очі опускали, знали-м, що заллють ще нам москалі сала за шкіру. Недарма наш знаний композитор – Станіслав Людкевич сказав тоді: «Ну що, панове, тепер нас звільнили – і на то нема ради!». Так воно й сталоси. Понаїхало НКВД отеє безбожне, кляте, почалиси арешти, висилки, тортури та розстріли. Зпершу, правда, вдарили по тій КПЗУ. Але тих запроданців не жалко. Катюзі – по заслузі! А потім вже й за ОУН узялиси. І наші пішли у підпілля. І створили Українську Повстанську Армію – УПА. Це Роман Шухевич її створив. Оце герой, оце справжній лицар!*

* Ну, добре. Так и быть. Слушайте, но не перебивайте. Про что это я хотел рассказать? Еге, вот про что! Про то, что всем народам на свете как-то легче живется, чем нам, украинцам. Все только и смотрят, как бы принести нам какой вред или беду. Известно, что такой земли, как у нас, нигде в свете нету. Вот они все и хотят ее загарбать. А что украинцу делать? Только самому себе боронить. А вы говорите «бандеровцы»… Та Бандера святой человек был! А какой образованный, разумный! И он создал Организацию Украинских Националистов, чтобы защищаться от врагов – от ляхов. Чтоб вы знали, как те клятые ляхи издевались над нашим людом!
Уже сил никаких не было терпеть! Вот Степан и организовал ОУН. А тут, в тридцать девятом году, когда Гитлер – Слава Исусу! – ляхов побил, Совиты пришли. Как все радовались! А особенно те придурки из КПЗУ – комунистической партии Западной Украины. А умные люди только глаза опускали, знали, что зальют еще нам москали сала за шкуру. Недаром наш знаменитый композитор – Станислав Людкевич сказал тогда: «Ну что, панове, тепер нас освободили – и с этим уже ничего не поделаешь!». Так оно и случилось. Понаехало НКВД это безбожное, клятое, начались аресты, высылки, пытки и расстрелы. Сначала, правда, ударили по той КПЗУ. Но тех запроданцев не жалко. Поделом вору и мука! А потом уже и за ОУН взялись. И наши пошли в подполье. И создали Украинскую Повстанскую Армию – УПА. Это Роман Шухевич ее создал. Вот это герой, вот это настоящий рыцарь!

– А правда, Маркиян, что твоего Шухевича Гитлер в гауптштурмфюреры СС произвел и двумя железными крестами наградил за выдающиеся военные заслуги по уничтожению евреев и другого мирного населения?, – спросил Вольдемар.
– Ну той що, шо «награділ»?, – отвечал Хватанюк. – Він же супроти комуняк москальських, ляхів та жидів боровси. А проти них можна хоч із самим дідьком спілку укласти – все Бог простить! І взагалі, щоб ви знали, що всю світову культуру та науку створили українці. Все – за що не візьмись! Щоб ви знали, що Коперник про будову всесвіту усе списав у нашого Опанаса Кумгана. Рентген вкрав винахід отих променів у нашого професора Івана Пулюя. І, як розібратиси, то Шумери – хто вони такі? Та вони усі зо Жмеринки! Бо було таке плем’я у дуже старі часи, ще перед Трипіллям, українське плем’я – Жмер або Жмеричі. Там де зараз Жмеринка. То частина з них пішла на південь – від них пішов Шумер, Вавилон, Єгипет і другі народи. Ще частина – на північ. Там вони заснували Сумер або Субер, себто – Сибір. І від них москалі пішли і ріжні там чукчі. Третя частина пішла на схід. І від них пішли кхмери, китайці та японці. А також або-риґени та полінезійці усілякі. А решта – на місці залишилася і започаткувала трипільську, себто українську цивілізацію. От щоби ви знали, звідки ріжні народи і ріжні цивілізації узялиси. Всі зі Жмеринки. А индияни або арійці? То всі вони з Оріяни-України, де у трипільські часи жили плугарі-землероби, що землю орали – орії, себто – арії! І Ґанґа се, ясно, теж галичанська річка. А французькі ґали звідки? – то ясно, що з Галичини. І Ґалісія в Еспанії, то теж від Галичини. А жидівська Ґалилея? Та ніяка вона не жидівська, а наша галичанська. І Ісус Христос ніякий не жид, а галичанин. А жиди його розіп’яли на хресті за те, що він українець. Отак! І Олександер Македонський він теж українець. Бо Македонія – це частина України. І анґлійці-ганґлійці – то теж галичани. А Шейкспира узагалі ніякого не було. Все, що йому приписують, наші українці витворили, про яких я вам був розповів. А лондонські жидки разом із тим Ш; кспером зі Стретфорду, опісля того як усі наші з театру Ґлобус померли від чуми, узяли то й собі усі їхні ґеніяльні твори привласнили, повидавали під тим своїм Ш; ксперовим ім’ям і тепер з усього світу сміються. Але нічого! Ще буде і в нашій хаті празник! Ще й ми їм заллємо сала за шкіру!*»

* – Ну и что, что «наградил»?, – отвечал Хватанюк. – Он же против коммуняк москальских, ляхов и жидов боролся. А против них можно хоть с самим чортом союз заключить – все Бог простит! И вообще, шоб вы знали, что всю мировую культуру и науку создали украинцы. Всё – за что не возьмись! Шоб вы знали, что Коперник про строение вселенной все списал у нашего Опанаса Кумгана. Рентген украл открытие тех лучей у нашего профессора Ивана Пулюя. И, если разобраться, то Шумеры – кто они такие? Та они все из Жмеринки! Бо было такое племя в очень старые часы, еще перед Трипольем, украинское племя – Жмер или Жмеричи. Там где сейчас Жмеринка. То часть их пошла на юг – от них пошел Шумер, Вавилон, Египет и другие народы. Еще часть – на север. Там они основали Сумер или Субер, сиречь – Сибирь. И от них москали пошли и разные там чукчи. Третья часть пошла на восток. И от них пошли кхмеры, китайцы и японцы. А также аборигены и полинезийцы всякие. А остальные – на месте осталися и основали трипольскую, сиречь украинскую цивилизацию. Вот шоб вы знали, откуда разные народы и разные цивилизации взялися. Все со Жмеринки. А индияны или арийцы? То все они из Орияны-Украины, где в трипольские времена жили плугари-землеробы, которые землю орали – ории, сиречь – арии! И Ганга – то, ясно, тоже галичанская речка. А французские галлы откуда? – то ясно, шо з Галичины. И Галисия в Эспании, то тоже от Галичины. А жидовская Галилея? Да никакая она не жидовская, а наша галичанская. И Исус Христос никакой не жид, а галичанин! А жиды его распяли на кресте за то, что он украинец. Вот так! И Олександер Македонский он тоже украинец. Бо Македония – это часть Украины. И английцы-ганглийцы – тоже галичаны. А Шейкспира вообще никакого не было. Всё, что ему приписывают, наши украинцы сочинили, про которых я вам был рассказал. А лондонские жидки вместе с тем Ш; кспером из Стретфорда, после того как все наши с театра Глобус померли от чумы, взяли и себе все ихние генияльные творения прикарманили, поиздавали под тем своим Ш; ксперовым именем и теперь со всего света смеются. Но ничего! Еще будет и в нашей хате праздник! Еще и мы им зальем сала за шкуру!

Все только улыбались, слушая Хватанюковы национально-исторические заморочки. Спорить с ним на эти темы уже не хотелось никому, даже Фене. Но в это время, сидевшая в задумчивости Александра Валерьяновна, вдруг очнулась и выразилась:
– А я очень люблю шекспировского «Гамлета». У меня в жизни так много с ним связано!
Неожиданное пробуждение ее ввергло Реципиентов в настороженное внимание. Все повернули свои подопытные головы к ней, готовые, если понадобится, немедленно прийти на помощь, буде Хватанюк решится на какую-нибудь антишекспировскую агрессию.