Очі Династии (Глава І епизод І)

… Очі, які кличуть біль…
Темна кімната, якій не видно ні кінця ні краю. Ширро оглянувся по сторонам та нічого не побачив, доки в одну мить ярке світло його не засліпило. Перед ним зявилася дівчина.
— Нарешті я тебе знайшла. Я так довго цього чекала.
— Хто ти?
— Ти дізнаєшся пізніше.
Ярке світло знову його засліпило.
Такий же звичайний ранок, як і всі до цього. Ширро прокинувся від телефоного виклику. На екрані він побачив, що телефонував Майден.
— Здарова, друже. Ти ще спиш?
— Салам пополам… уже не. Ти мене розбудив.
— Ой соррян. Не повіриш у мене для тебе такі новини, що ти просто помреш!
— Друже зараз пята ранку – це правда так не відкладно?
— Бля… я просто хотів поділитися якнайшвидше новинами! Вибач* в його словах відчувався смуток* Давай зустрінемося в Лейтарі [Назва місцевого кафетерію] відразу після відкриття?! Тільки не запізнюйся!
— Оке… Я ще трохи посплю…- Майден кинув трубку.
Ширро продовжив спати — це було його улюбленим заняттям.
Дзвінок знову порушив тишу, лунаючи кімнатою Ширро.
— Джиширо, твою мать, ти де?
— А? Ти про що?
— Лейтар уже хвилин сорок відкритий. Ти де шляєшся?
— Я… уже вихожу. Хвилина і буду.
— Давай шевели булками!

Поклавши слухавку Ширро повільно почав сповзати із ліжка, та подався до вбиральні, потираючи очі по дорозі.
*Якого хера мене так болять очі? Третій день, до курчої матері! Що з ними?*
У вбиральні він подивився у дзеркало і вмить затримав подих
— Якого дідька?[ Його очі були налиті кровью і виглядали ніби зараз вибухнуть.]Такого раніше не було. Це точно не добре…

Вийшовши із дому, він поспішив до Майдена, який уже практично годину сидів у кафетерії, згадуючи Ширро «не злим тихим словом».
Прийшовши на місце, він побачив свого приятеля, який махав йому із-за столику.
— Воу друже, що у тебе з очима?
— Та фіг знає… треба до лікаря сходити.
— Ти травку куриш?
— Неа. Ти з дуба впав?!
— Не бреши мені… НАРКОМАН.
— Пішов у дупу.
— Все спокійно! Ширро ти прям не повіриш: це точно по твоїй спеціальності. Тобі такі штуки подобаются.
— Ти про що?
— Не знаю чи ти чув про вівтар із статуєю в дивних символах, який недавно відкопали… не памятаю, коли саме. Певно, дні три-чотири тому; про це зараз з усіх прасок волають.
— Хм звучить цікаво… Тільки це дійсно настільки важливо? Ми ж і так туди не зможемо піти.
— Чому?
— Ну тіпа куча людей із зброєю. Охорона. Реліквії державної ціності…
— Та не, нічого подібного. Її викопали на приватній території. Двір якогось-там підприємства. А це, як ти знаєш, все як і завжди: «Великий дядька вирішує свої справи, як йому буде зручніше, бо має ресурси для цього». Там із охорони старий дідусь. Садео із знайомими туди ходив. Сказав, що можна домовитися за пляшечку гіркої води подивитися «Реліквію».
— Погане у мене передчуття, що до цього всього.
— Ти зі мною? Чи я сам піду?
— Окей-окей, я з тобою.

Ширро відвів погляд і пересікся ним з дівчиною, що проходила повз:
— Боже! Ці двоє так схожі на гоміків.
— Ей! Май повагу! І за язиком стеж!- викрикнув Ширро
Дівчина покрутила пальцем біля скроні, та продовжила свою дорогу із високо піднятою головою.
— Ширро, що на тебе найшло?
— Ти не чув?
— Та ні, нічого я не чув. Ти дивний сьогодні. Ой твої очі. У тебе кров тече…
— Де? Що? Ти про… [ Ширро скрикнув від болью, який пронизував усе тіло, підстрибнув і поспіхом подався до вбиральні.]
— Якого дідька?[ його обличчям від очей стікала струйками кров до підпобідя. Він відмив кров, привів себе в порядок, та повернувся за столик до Майдену.]
— Ти в порядку? Я трохи злякався.
— Так все добре.
— Точно? [Майдену мала вірилося що все правда гаразд, але він непридав цьому значення]
— Звісно. Я просто зараз хочу додому тому ходімо.
— Гаразд. Вечером все в силі?
— Звісно.
— От і чудово. Біля входу на підприємство збираємося сьогодні вечером.
Вони розійшлися по домівкам готуватися до експедиції, якщо це можна так назвати.
Після заходу сонця Ширро уже чекав на Майдена, який був поблизу. Дійшовши вони відразу направилися на територію підприємства, де як і було сказано домовилися із охоронцем.
— Дивись Ширро це вона. Ця статуя така красива. Давай підійдемо ближче?
— Щось я думаю що це буде небезпечно!
— Та не бійся ти все буде добре. Давай пішли
Вони спустилися із пагорба Ширро побачив статую у всій красі. Вона була схожа на молоду дівчину яка тримала в руках шар схожий на око.
— Я її бачив у снові!
— Кого?
— Цю дівчину…
Як тільки він пересікся поглядом із тим шаром то почав втрачати свідомість.
— Майден мені пог…погано.
— Ширро еб твою, тримайся…
Темнота накрила все навкруги. Ширро впав на землю, а Майде підбіг до нього і почав приводити до тями, та все марно.Статуя почала світитися настільки сильно, що світло різало в очі.
Ширро розплючив очі, він опинився в дивному місці навкруги нього тільки одна темрява.
— Де я? Де Майден? Що трапилося?
Він побачив в далині дзеркало. Підійшовши вздрогнув від побаченого, його обличчя було все в крові, а замість зрачків коштовне каміння. Відвіши погляд трохи в сторону в дзеркалі він побачив дічину дуже схожу на ту що зоображена на статуї, яка стояла позаду по заду нього. Швидко повернувшись він спитав:
— Хто ти?
— Це не важливо… Ти повернувся мій королю. Я так довго на це чекала.
— Ти про що?
— Такі красиві очі, але як прикро що вони кличуть за собою тільки один біль.
— Ти мене чуєш?
Вона відкрила рот і Ширро почув гучний крик, голосом Майдена: «Вставай блядь, ДЖИШИРО»
Він розплючив знову очі і побачив Майдена. Ширро був не всилах піднятися, тому Майден взяв його на плечі і поніс із того місця. Сам же Ширро знову втратив свідомість…
Посеред ночі на верхівці башні дівчина розмовляла із незнайомцем у тіні.
— Здаєтся це почалося. Король уже зявився.
— Ти впевнена, що маєш стати на його сторону. Якщо він тільки що дізнався про свою силу то він буде занадто слабким. Ти зможеш забрати собі його силу.
— Я не хочу цієї сили. Я хочу йому допомогти набути справжньої сили.
— Ти просто дурненька.
…
Ширро відкрив очі та побачив, що це не його звична для нього кімната. З вікна світило ранкове сонце.
*Уже світанок? І це лікарняна палата??- пролунало в його голові*
Ширро повернув голову в сторону і побачив дрімающого Майдена біля свого ліжка.
-Май…Майди…Майден, прокидайся.
— Ще одну хвильку… Я уже встаю.
— Майден нічого нового. Вставай давай.
— Ширро ти прийшов до тями! Не повіриш, як я за тебе злякався.
— Та я сам не зрозумів, що відбулося. Такий бредовий сон приснився. Ти не повіриш.
-Здаєтся повірю. Майден взявши телефона відкриває вечірній випуск новин: «Дивне світло в небі»
*Вчора в ночі небо накрило дивне сяйво. Яке налякало багато людей. Також наші кориспонденти отримали інформацію, джерелом світла була статуя. Чи можливо статуї? Так як зараз на поверхні зявилося декілька нових, які вилізли із під землі в прямому смислі цього слова.» Хє-хє-хє я зараз повірю у все, що завгодно.
— Думаєш то ми вині у цьому? [Ширро пустим поглядом вдивлявся у вікно]
— Та неа, то просто збіг опставин.
— Чому ми в лікарні?
— Ну я приніс тебе сюди. Я не знав що ще я міг зробити.
— Я хочу зараз до дому. Я почуваю себе добре, можливо ходімо до дому?
— Зачекаємо лікаря він скаже, що з тобою і ми підемо якщо з тобою все гаразд і тоді уже зможемо піти.
Двері відкриваются в палату заходить лікар Рент.
— Здраствуйте хлопці. Як наш паціент? Як самопочуття?
— Добре.
— Ну дивлячися на аналізи то дійсно ти повністю здоровий. Те що ти відключився це може бути звичайна перевтома. Тільки от мене тривожать твої очі. Та якщо це перевтома, то просто треба більше спати.
— Тобто я можу бути вільний?
— Звісно. Ось моя візитка, якщо тобі знову стене погано то можеш повідомити. Я допоможу * з посмішкою Рент простягнув дві візитні картки*
— Дякуємо.
[Ширро відчув напругу у вьому тілі, але не придав уваги]
Вони вийшли із лікарні і направилися до дому Ширро. По дорозі Завязавши розмову.
— Ширро я не сказав про статую і всю цю хрінь лікареві тому-що думаю це буде зайвим.
— Ти правий. Це був просто збіг обставин.
— Але воно все так дивно.
— Сам нічого не розумію.
Посеред людної вулиці Ширро почав відчувати знову ту саму напругу у тілі яка переходила у біль. Роздивившися по сторонам він відчув біль у очах, який розплився во вьому тілу. Гул і розмови людей розривали його голову, він чув їх всіх у себе в голові Ширро впав на коліна і з криком просив усіх замовкнути. Піднявши голову до Майдена який не знав що йому робити Ширро промовив.
— Допоможи…
Все обличчя Ширро будо в крові яка стікала із очей струйками. Він затих на секунду після чого викрикнув, що було сили: «Замовкніть. Зупинітся. Досить»
Навкруги в ту саму мить по воздуху роздалася напруга, яка через секунду розтворилася. Всі застигли нерухомо залишаючися в своїх позах. Здаволося, що час навкруги завмер, єдине що супиречило цьому припущеню- це гілки, які колихалися на вітру, та пляшка яка упала зі столу і розбилася. Ніхто не звернув на це уваги. Люди нерухомо продовжували стояти.Єдиний хто лишився при тямі так сказати був Майден та Ширро, який стояв на колінах та благав свого друга йому допомогти. Декілька хвилин цієї вакханалії і Ширро втратив свідомість. Упав на землю, всі навкруги продовжили робити свої справи так ніби цього нічого не було. Тільки декілька людей, які були поблизу нього впали без тями. Майден стояв у шоці від всього, що відбувалося. Він підняв Ширро і вирішив, краще віднести його до дому.
— Що це все відбуваєтся? Що з тобою коїтся друже?