Вітчизняна війна

Ця бабуся. Ця прекрасна Жінка, є моєю Пам'яттю.
Дякую вам за вашу відвагу і серце незламне
перед Війною.

https://youtu.be/DtUsWrcTjIY

Розповідь про Голікову Анастасію Іванівну.

Моя мама соціальний працівник.

Зараз я у відпустці, і допомогаю мамусі з її працею. Спілкування із
бабусями, які повинні жалітися на свою долю… не зовсім співпадають
фактичності.

Тому я беру велосипед, сідаю і їду до нашої героїні цієї публікації.

Знайомтеся, бабуня Настя. Повних літ 93. На вигляд молодша, бо
обожнює повторювати:

«Праця, праця, праця молодить душу та й тіло моє. Ось так Альбіно. Я
не люблю нитіків, нікудишніх і дохлих в уме»

Тільки но я увійшла в дім, як бабуня моторно маже стіни глиною. Вся
заляпана. Але така щаслива. Так надихнула, що вмовила ледве не
навколішки мене повзати за фотографію. Бо дуже хочеться відродити
гарні традиції і саму ідею простого народу.

Бабуня Настя в 14 років була депортована в Німеччину. Там довелося
вже не жити, а виживати щоб прожити до того віку і залишитися
вдячною. Праця на заводі була важкою, особливо для дітей в такому
віці.

Хліб цінувався.

Тому і зараз бабуня не любить всіляке негарне поводження до хліба.
Бабуня з дитинства вірує в душі. Коли я спитала, чи вірите Ви в Бога,
вона повідала мені неймовірну історію:

«1942 рік. Полтава горіла, села горіли, і вже дійшли до села Горбанівки.
Це були добровольці. З німецького штабу. Ми були в хатинці з
дівчатами, коли постукали у вікно. Нам сказали, будемо палити. Що
маємо при собі, хутчіш виносьте. Та не встигли ми повиносити, як наша
армія вже була на шляху. І німців вбили. Ми врятувались. Хата
залишилася цілою.
Я тобі так скажу, Альбіно багато людям робила поганого, але досі жива
і дякувати Богу при своєму розумі. Кожного дня з'їдаю по яблуці і
вишні. Вони тримають мене на цьому світі. Йду працювати, не потрібно
воно нікому, навіть мені, але ТРЕБА. СОРОМ БЕРЕ.»

Надихає. Коли ми розмовляємо, на душі дуже-дуже затишно.
Подобається життєва позиція бабуні:

«Не треба нити. Всім погано. Я живу якось, і далі відживу. Душа людини
у кожного своя. Є такі що душевні. Є і бездушні. Падають, то їх роль. У
мене також падіння, не можу довго ходити, але не падаю духом. Ти
поняла що я кажу Альбіно?»

А Вам зрозуміло?

Бабуня Настя така чудова. Ну Чудо справжнє. До неї їздили французи,
розпитували про саму війну, в основному що робили із дівчатами. Бо
була вона не сама, а із сестрою. Звісно це не жахи Освенціму, але не
кожному бажано потрапити туди де була Анастасія Іванівна.

Хотіли фільм зняти. Так і досі «знімають».

Публікуючи цю розповідь, мені цікаво бачити світ очима Анастасії
Іванівни. Настільки ми всі живемо у своїх проблемах, що не помічаємо
помітність подяки свого існування. Можливо ця історія когось надихне,
так як мене надихають різні люди.

Світобачення їхніми очима.

Дива. Диво. Життя справді дивний світ.

Дякую за прочитання. Бабуня Настя не даремно вікує.

#соціальнийпрацівник #бабусі #дідусі #життєвіісторії #надихайся
#подяка