[ 140 децибелів Тиші ]

Коли читаєш книгу, здається її серце огортає твоє читацьке — Собою.

Розповідаючи іншу історію, зовсім несхожої поміж всіх схожих, та ще й очима чоловічої прози.

Жінка вкладає у свої рядки — Емоції.

Багатогранні.

Чоловік чекає на свою єдину, яка розкриє у ньому — Квітку.

Серед суцільної Тиші.

Андрій Бачинський мене здивував.

А може то серце дивує своєю красою?

Його — моє.

Дитяча книга «140 децибелів Тиші» відкрила двері до Дитинства покинутих дітей у маленькому віці, таких самих покинутих їхніх батьків, померлих не за власним вибором.

Знущання у сиротинцях когось ламає, а хтось відчуває підтримку у музичному інструменті.

Піаніно стає порятунком для маленького хлопчика, який втратив своїх рідних у жахливій автомобільній аварії.

Він вижив.

Але нащо те життя, де ти один навколо усіх?

Нащо воно нам, коли біль сильніша за любов?

Це емоційно важко.

Знайти у собі те бажання, яке допоможе йому почути гарні звуки у своїй маленькій Душі.

Йому щастить.

Маленька дівчинка підтримує своєю любов'ю, слухаючи музику його серця.

Вони обоє відсторонені.

У великому Натовпі божевільного Голосіння.

Вони обоє тримаються за долоні.

Навпроти тремтіння, Ехо якого долинає із Тиші.

Тої де б'ються їхні серця.

Дитячі та навдивовижу зцілені.

До речі, Бетховен теж був глухим.

І його творчість знаходить свій відбиток на кожне Покоління, яке по-своєму хворе.

У головному мозку, який ізолює відчуття Другого Дихання.

Отже ми зможемо зробити перший крок до свого Зцілення, завдяки нашому бажанню відЧути — свою Тишу.

Гарного самопочуття!

Та гарних книг у Душі.