2 0 0 8

Пацючий рік.
Який увірвався в моє серце та привласнив дитячу
цноту урешті.
Дитиною. Любила любити.
Всесвіт.
Не людей.
Свою красу.
Тоді не хотіла знати про них нічого.
Була я та Біблія.
Була я та Молитва.
Була я та Ісус.
І все ж. Дізналася.
Пророцтво. Яке відлякує.
«Всі люди є пацюками. Не діти.»
Хижаки. Гризуни. Жеруни.
А діти — жертви.
Тих самих кровожерців.
Будь напоготові.
I я порушую попередження, йду у боротьбу.
І стаю у Стаю пацюків.
Ница тінь. Серед пацюків уривається новачок.
Привіт усім. Я тільки вчуся. Жерти всіх.
Чемна учениця. Тихцем четвертую.
Кігтиками від Кандидата Ката.
Це вже катастрофа.
Беземоційна та негостра.
А тоді малою дихала Любов'ю. Не пацючою.
Квітка за квіткою. Мураха за мурахою.
Шкандибала. Відростала. Та невдовзі зникла.
Моя дівчинка.
Без сліз. Без слів. Зайвих. Недоречних.
Коли нічого не знаєш про людину, довше живеш.
Немає заздрощів. Немає і образ.
Вона не мертва.
Вона тобі ніхто і ніколи не буде як хтось.
Це сумний досвід. Впустити та звинуватити їх у
зраді?
Е ні. Ти сама винна у своїй довірі до Них.
Ісус не мовчав.
Говорив.
Віруй, а не довіряй.
На всю гучність.
Богу, а не пацюкам.
Є тільки Мама.
Наша ненька.
Колискова.
Кохана.
Яка народила — щоб ти дихала.
Не катувала.
Іклами червоних очиськ.
Заплямованої крові.
Z o m b i.
Цить.
2 0 2 2.
Невдалий жарт.
У чому сенс?
Життя красива Хіть.
Смерть невірна Біль.
Пацієнти пацюки катують лікарів.
Теж пацюків.
Ж А Х.

©Альбіна Діденко
11.06.22.